national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Авжеж, що й у раю тривожно

 ПІБ чи псевдонім: Леслава Крилава
Вік: 19
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: КНУ театру, кіно і ТБ ім. Івана Карпенка-Карого
адреса: ariadnamour555@rambler.ru
Три факти про вас:
Я не люблю факти.
В моєму світі все інакше.
Вірші пишу, бо пишуться.

Поезія:

А вам як?

Авжеж, що й у раю тривожно,
А в пеклі, знаєте… ніяк.
А в храмах, вірю, що безбожно,
А поза храмами – ще б пак.
Авжеж, що й на землі мудріше,
А от у плоті, як в тюрмі,
У смерті є лиш трохи тиші,
А в спокої – потік шумів.
Авжеж, що лиш у снах правдиво,
А в денних усмішках вуаль.
У кожнім тілі – сивий привид.
У кожнім дусі – спільний жаль.
Авжеж, що лиш із себе смішно,
А з інших боляче услід.
У землю нас проводять пишно,
І дуже скромно – у живіт.

Кому діло? (Дитячий)

Дивись, он діти грають в замок,
Дивись, там є дракон і трон,
Дивись, там ліхтаря уламок,
Дивись, там люди без корон.
Дивись, он дядько на машині,
Дивись, у нього є малюк,
Дивись, у нього руки у провині,
Дивись, малюк торкається до рук,
Дивись, он жіночка лежить на лавці,
Дивись, у неї в оці шрам,
Дивись, її душа в удавці,
Дивись, її нема вже там,
Дивись, он пташечка у листі,
Дивись, вона летить у вир,
Дивись, у неї очі чисті,
Дивись, у неї божий зір.
Дивись, он в небі нова хмарка,
Дивись, вона на жінку схожа ту,
Дивись, вона трима цигарку,
Ту, що не встигла докурити тут.

Не брехня, але й не про мене

Їй довго снилось, як на березі ріки
Літали аркуші, пописані коханим,
А він ловив її малюнки від руки
І милувався здалеку тоненьким станом.
Вона спустила довгі вії до землі,
Відчула його дотик поверх серця,
Спитала: "Що робити взагалі?"
І він сказав, що їхать доведеться.

Куди втечеш, коли не можна в різні боки,
Куди поїдеш, коли поряд сивий страх,
Куди сховаєш те зізнання ненароком,
І як казати те, що стигне на вустах.

А ранками вона дивилась фільм,
Щоразу той, де їй нестерпно сумно,
Її кіно заховане у нім,
А він вже зняв - красиве і безумне.

Про що кіно, коли у нім така печаль,
Коли воно сказало все за довгі роки,
Коли ще не було її, зате був жаль,
Що так недовго , важко і "допоки".

Тоді він бачив як вона біжить у кадр,
Не знав ще хто, та знав, що забіжить,
Коли в житті вже буде листопад,
І листям падатиме все "болить".

Куди ми йдем, коли ще йти не починали,
І як дізнатись, де початок був,
І як любить, якщо й не зізнавались,
І як пливти, якщо вже потонув.

Юний фаталізм

Загинув рік в тумані цигарок,
Прокинулась істота,
що задрімала у старих віршах,
Здригнувся розпач до самих кісток,
Від нього тхне
Старим халатом на запах.
Загинув рік в пустелі самоти,
Накинулась голота
І з’їла вкрадене "ніщо" в серцях,
Вони б тікали на свої плоти,
Ліниві душі...
Та їх тримає жадібності цвях.

Шматок біографії

Я выросла еще в два года,
Потом два года выросли во мне
В моем стакане лишь вода и сода.
И мысль моя испачкана в вине.

Я не просила быть со мною честным.
Но я могла ударить за вранье.
Ах, как же я объелась хлебом пресным,
Когда просила жизни у нее.

Я очень щедро посолила раны.
Мой эгоизм неслабо попрочнел.
Я не долью воды в твои стаканы.
Ведь тот, что наш, изрядно помрачнел.

А у вас є такий день в голові?

В тот день я встану раньше Бога
И буду знать, и буду знать.
И повторять четыре слога,
И вновь уверенность терять.

В тот день я встану раньше кошки,
Не буду верить, буду знать.
И собирать себя по крошке,
Чтоб не рассыпавшись обнять.

В тот день я встану раньше утра
И буду правдой, правдой лгать.
И даже закрывая пудру,
Я тоже буду это знать.

Я буду знать все, умываясь,
я буду знать, всыпая соль,
я буду знать не сомневаясь,
Я буду знать, как три плюс ноль.

Но за мгновенье не поверю,
И вновь к могиле упаду.
А ты откроешь гроба двери
и скажешь: "Я к тебе иду".

Письменникам

Теперь я работаю в стены,
В коробки, и в полки, и в шкаф.
Работа на хлеб и работа на цены.
Работа на стол и труды в телеграф.

...

Но в каждой стене есть отвергнутый дом,
Но в каждой коробке есть крошечный свет,
Но в каждом столе есть не выпитый ром.
Но в каждой цене есть проверенность лет.

Коли тримаєш в хаті ніж...

Ах, если бы я не носила ту ленту,
На ней бы давно оклеймился мой шрам.
Ах если б пустилась на волю момету,
Давно б улетела к друзьям-колдунам.
Ах если бы лента не киснула черным,
Ах если б не слышала воплей ее,
Одним лишь движеньем, жестоким, проворным.
Я б ловко покинула это жилье.
Ах если бы я не носила улыбку
Пускай полоумную, честно зато,
Я сразу б исправила эту ошибку
И мирно спала в окруженьи цветов
Ах если бы я не носила потерю,
Ах если б не знала, как выглядить смерть,
То я бы смогла на себе все проверить,
То я бы позволила мне умереть.

Жити краще посередині

Крихтами сяйва умитись,
Аби не стрибати у вир.
Доп’яну повітрям напитись,
Щоб душу прийняти за тир.
У краплі кривавій втопитись,
Щоб вимкнути внутрішній зір.
Я довго летіла у прірву,
Я скинула з себе крило,
А інше ти сам мені вирвав,
Щоб тіло моє ожило.
Тепер я повзтиму як інші,
Тепер я скотилась в багно.
Згнили у саду мої вишні
І скисло в підвалі вино.
Розклалися трупи в могилі,
Розпався протрухлий скелет.
І борсає думку, мов хвилю,
Складаючи з болю куплет.
Але я повзла не без діла,
Я пір’я збирала з землі.
Я склала собі нові крила,
Темніші, за чорні вуглі.

Знайомство на лавці

Шаткие рамки мирского ума
Вливают в круг виденья капельки желчи.
Я их беспристрастно сломала сама,
Когда осознала глубинную мелочь.
Краткие вздохи из винного дна
Шумят в милиметре от сонной лощины.
На этом причале молчит лишь луна.
Ее не волнуют земные кретины.

Скільки у ваших коханнях кохань?

Франко казав, любов йому являлась тричі,
А я одну вже бачила не раз.
І в тій одній одна виколювала вічі,
А друга квітла від зараз,
А третя в ній занадто польоділа,
Четверта винищила світ,
А п’ята зорі розплодила,
А шоста склала заповіт.
А сьома кинулась в Тартари,
А восьма виїла ніщо,
Дев’ята душі склала в пари.
Десята знаєте про що?

Аритмічно, наївно, примітивно

Як вилити свої переживання,
Коли й життя не так, і смертний дзвін не чути.
Коли весною на траві серед машин заснути,
Коли в асфальт вмонтована невтеча,
Коли вірші фальшиво гомонять,
Коли напротивагу випрямляєш плечі,
Коли нема чого посіять і пожать.
Коли вже звик до запаху вина,
Коли у мозку сивина,
Коли цвітуть неромантичні мрії,
І виглядають з них одні лиш реп’яхи,
Коли і жити вже по-людськи не умієш
І сняться лиш "нічого" і жахи.
Як зміряти невласну втому,
Коли ти й є та втома у метро,
А ти несеш свою й чужу додому.
І все, що в ній, то є твоє нутро.
Мене візьмуть й закидають собою,
А я з собою і не знаю, що робить.
Бо ти не крикнув, щоб я йшла до бою,
Бо ти не кажеш, що й тобі болить.

***
Да, ведь существует грубый факт,
Его открыл не Бог и вовсе не другие.
Прощанье - это только первый акт.
Лишь после начинается драматургия.