national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Білосніжка

Вік: 20 років
Де живете: м.Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: КНУ ім. Тараса
Шевченка
адрес электронной почты: viktoria.mykytuk@gmail.com
Три факти про вас: Обожнюю поезію Ніки
Турбіної, друзі називають мене 
"Білосніжкою" через зовнішню
схожість, ідеалістка...
Поезія:
Божевільна

Я бездушно-смішна, вірю в рай, заліковую
стреси таблетками,
Допиваю глазур білих днів і фарбую
волосся у спокій…
Я ганебно-слабка і порівнюю серце із
струмом-розетками,
І для мене життя – неймовірність, нудне. Я
на відстані бачу…високій…

Та посмійтеся з мене хоч раз, розкажіть
божевільній про диво…
Вийміть серце з грудей і налийте цілющого
сяйва з секретом,
Напишіть на долоні вогнем все
хороше.Брешіть…Адже це неважливо.
Нервуватись не хочу. До правди – відраза… 
Живу діабетом…

Ганчірка

Її запах сунично-медвяний, коханням
обвітрений,
Вона падає в ніч оксамитово-чорними
сукнями,
Її погляд – волошки в росі, а голос
фатальністю зітканий,
Обривається тілом молочним, губами
весни… Незабутніми…

Ти схиляєшся світлом під ноги, для неї –
банальність, ганчірка,
Обпікаючи сонце її, помираєш, від дотиків
болю живого,
Ти занадто слабкий, замість соку в очах
лиш обшарпана сірка,
Ти ікони для неї малюєш.Ти – грішник.Ти
створюєш Бога.

А вона посміється натхненно над світом, що
нижчий від синіх ілюзій…
Оковитими хмарами вечір все вб'є,
залишаючи зірку…
Дивовижних ідей , ледь потухлих, гарячих, в
сердечній напрузі…
Ти зітреш знов підлогу від
пилу.Підбори.Ти ж просто ганчірка.

Спогади про тебе...

Мовчки день замальовує спогади дивного
червня,
Обпікаюсь вогнем жовтих фарб ледь живих
хризантем,
Я боюсь,що звикати до долі потрібно...Та
трохи нестерпно...
Я сміюсь й тихо плачу, що час заліковує
щем.

Я б побігла багряним дощем по дорозі
твоїй... вже зруйнованій...
Хтось приймЕ мою душу в обійми, а я лиш
звикатиму,
У кімнаті пустій, моїм болем і щастям
стурбованій,
Я збиратиму зорі і ніжно тебе ще
кохатиму................

Море

Ти відчуєш мене у полоні холодного моря,
Я впаду в твої очі безжальними криками
чайок,
Сантиметрами кроків солодкого тіла
поряд...
Всі акорди на струнах ванільного неба
зіграю.

Я тремтітиму тихо і губи торкнуться ночей
карамелі,
Ти вгамуєш мене поцілунками соку
вишневого літа,
І руками пісків золотих намалюю цей день,
всі його паралелі,
Як червоним гарячим вином і заплаканим
сонцем зігріта.....................

Окуляри

Давай щось писати на згадку зимі,
І ноти ковтати, мов кислі лимони,
Пробач, що сліпа і всі звуки німі,
І фото ночей в телефоні.

Давай щось писати на згадку батькам,
Щоб потім не було вже пізно,
Читати життя по знайомим рукам,
В чужих мені важко і тісно.

Давай зупиняти таксі, щоб втекти
До хвиль золотих, в білім морі купатись,
Летіти до сонця з вітрил висоти,
У комі на мить прокидатись.

Давай щось писати на згадку зимі,
Кохати і вірити в чари,
Пробач, що сліпа і всі звуки німі,
Позичу в небес окуляри...
Я кохаю себе

Я кохаю себе за відвертість обійм і
невинність п'янку,
Я кохаю себе за бездушність і дикі очища,
За холодні розбиті коліна і серця тканину
тонку,
За стікаюче світло , що ллється примарами
нижче…

Я кохаю себе за ті ночі,що вкрала руками і
кинула в яму,
Розтоптала вінки твоїх мрій і живцем
сонцем вмерла,
Я кохаю себе за тих інших,що в'ються завжди
під ногами,
І за щастя твоє, за ті ноти безмежжя, що
стерла…

Я кохаю себе за банальність німу,
невблаганність усміхнених рис,
За котячі манери, я ж вранці собі
поклоняюсь,
Тільки небо потухло від тіней, життя
бісектрис,
А тепер я занадто пуста… Кожен ранок
землею вмиваюсь………………
 

Цвітуть метелики

Цвітуть метелики в моїх очах, тьмяніють
крильцями шовковими,
І ллється тепле молоко в зелений кошик
заколисаного поля,
Вмиваюсь соком м’яти, льодом, й
зачаровано-казковими
Піснями грається, всміхається вже майже
золота тополя.

Ми все ж гойдаємось у росах, що пронизані
ваніллю та цукерками,
Блукаєм двоє під дощем і мовчки падаєм під
ноги оксамито-сріблом,
А я ховаюсь інколи в тенетах неба ледь
розбитими люстерками,
І рвусь із ночі кольоровим променем,
завжди яскравим світлом.

Цвітуть метелики в моїх очах
медово-жовтими, смачними мальвами ,
А я гортаю сторінки німих кімнат і
розумію, що не все ще втрачено,
Малюю іменем твоїм, піклуюсь сонцем,
неземними барвами,
І ллється тепле молоко… Ні, ти мовчи. Ми
майже не пробачені…