national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Чиїсь поцілунки знову пахнуть китайським чаєм

ПІБ чи псевдонім: ІлюзіЯ
Вік: 21
Де живете: Тернопіль
Де навчаєтесь чи працюєте: ТНПУ ім.  В.Гнатюка
адреса: love.viki@mail.ru
Три факти про вас:
Улюблена емоція - радість.
Колір - помаранчевий.
Стан душі - перед польотом =)

Поезія:
**********

У  мене  алергія  на  сльоту,
В  очах,  у  душах,  проявах  і  станах,
І  брешу  знову.  Так,  я  не  прийду,
Уже  між  нами  інша  постать  стане.
А  ти  візьмеш  в  полон  мою  печаль,
І  побредеш  туди  де  хвора  осінь
Уже  на  двох  не  ділиться,  на  жаль,
Уже  тепла  нікому  не  приносить.
А  я  зірвусь  листочком  з  рук  садів,
Впаду  додолу  жовтим  і  забутим.
Пробач  за  все.  Я  сам  так  захотів,
Щоб  тільки  осінь  це  могла  збагнути...
************
Замітає  сніжижинками  небо
Сірі  очі  у  чорної  кішки....
Вітер  знає  усе  про  тебе,
Часу  зовсім,  ну  зовсім  трішки.
Залишилась  одна  хвилина....
Тільки  б  встигнуть  відкрити    очі
Тільки  б  знову  стати  людиною
Щось  лукаво  у  грудях  муркоче.
Залишилось  уже  небагато,
Щоб  востаннє  зігрітись  снігом
Щиро  й  віддано  покохати
І  роздерти  обличчя  сміхом.
І  вдихнути  на  повні  груди
Аромати  п'янкої  ночі.
Більш  ніколи  цього  не  буде
Бо  застигли  котячі  очі...
********
Щастя,  воно  незряче.
Щастя,  воно  сліпе.
Щастя,  воно  не  бачить
                                             тебе.
Щастя,  воно  привітне
І  у  цю  ж  мить  німе.
Воно  непомітно  розквітне
І  ніжно  тебе  обійме.
Щастя  воно  прилине
Лагідним  вітром  з  весни,
Зігріте  крилом  журавлиним,
Лише  його  не  сполохни.
Щастя  -  дарунок  неба,
Останній  його  псалом.
За  нього  платити  треба
                                         теплом.
Щастя,  воно  планує
Таємний  політ  до  зір.
Щастя,  воно  існує
                                       повір.
Щастя  приходить  тихо,
І  непомітно  йде.
А  за  ним  хутко  лихо
                                         бреде.
Лагідний  сонця  порух…
Ніжно-блакитна  вись…
Щастя  вже  зовсім  поруч…
                                     Всміхнись.
Воно  не  з  піску  чи  снігу,
Воно  не  чекає  зими.
Це  загадка  твого  сміху,
Щастя  -  це  МИ
****
Чиїсь  поцілунки  знову  пахнуть   китайським  чаєм,
Одне  тільки  прикро,  не  можу  згадати   чиї.
Дощ  крокує  по  вулицях  й  перехожих  не   помічає,
Дощ  до  болю  засмучений,  хтось  у  нього   поцупив  мрію.
Шкандибає  до  суду,  щоб  подати  на   апеляцію.
Барабанить  по  шибках..Розбивається  об   пороги...
І  шепоче  на  вушко  вітрам,  що  він  має   рацію,
І  в  пориві  благальному  падає  суддям  в   ноги.
Розмивається  в  титрах....Розчиняється  в   дзвінкоголоссі...
І  вже  зовсім  розгублений  падає  край   стола.
Справа  в  тому,  що  дощ  безнадійно   закоханий  в  осінь...
Як  її  не  молив  вона  все  одно  пішла...
********
Забудь  моє  ім'я,  забудь  до  завтра.
І  не  кричи,  бо  й  так  душа  пуста.
В  глибини  крихітного  я  прокралась   правда.
Закрию  очі  й  рахуватиму  до  ста.
Забудь,  що  я  боюсь,  забудь  образи.
Усе  мине,  відбуде,  відболить.
Ні,  я  не  плачу  -  це  я  так  сміюсь,
Бо  не  одразу  минає  біль.
Не  зви  мене,  не  клич.
Між  димних  вітражів,  між  сонних  вулиць
Байдужих  масок  і  німих  облич
Відкинь  усе,  про  що  раніш  забулось,
І  зви  мене,  живи  в  мені  і  клич