national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Для брехні вже немає місця

ПІБ чи псевдонім: Катрін Бретер
Вік: 20
Де живете: Тернопіль
Де навчаєтесь чи працюєте: ТНПУ ім. В.  Гнатюка
адреса: katrin.breter@gmail.com
Три факти про вас: Людина мандруюча.

Поезія:
1
…………………

Святий Миколай не прийде до тебе - ти не  ночуєш вдома
і о шостій ранку не в ліжку, а на брудному  вокзалі.
Між мандрівками лишається час і ще одна  спроба
змінити щось, звісно, на краще.
Святий Миколай не прийде до тебе - ти п’єш  розчинну каву,
чекаєш годинами на який-небудь транспорт,
займаєш місця згідно зі своїми квитками,
згідно маршрутів і настрою.
Святий Миколай не прийде до тебе - ти його  не чекаєш,
не пишеш йому листів, не питаєш як справи,
і кожного грудня, як і кожного тижня
звіряєш час, вагон і місце.

……………….
2
………………………..

Кинути все. Забратися звідси під три  чорти.
На чотири сторони. На нові подорожі.
Зібрати речі – тільки те, що потрібно,
Спакувати валізу – гроші, підроблені  паспорти
М’які іграшки, ножі й виделки.
Щоб далі подалі скоріше втекти,
Не шкодувати за тим, чого й так не було,
Заробляти азартними іграми на квитки,
А якщо вже прижме і не стане сили –
То продати якісь внутрішні органи (тільки  дорого!).
Повір, нічого не втратиш. Бігти геть.
Героїчно замітати сліди, стирати відбитки  пальців,
Не дзвонити знайомим, тим паче, не питати,  як справи,
Забивати на своє місце знаходження і  зосередження,
Забувати імена далеких родичів і їхні  адреси,
Зникнути, а потім раптово з’явитися,
Нічними зливами, легкими морозами.

………………….
3
…………………..

                                                      Алергія
Божевіллям брунатно бентежить.
Вагайся, відчайдушна, віра
Губиться. Голос голубить
Ґречно ґрати ґримас.
Душі дотично дихають
Ейфорією, едельвейсами…
Єднай єство єхидно
Жалюгідними жменями –
Завтра звалиться завзяття

І інкогніто
Їхні
Йолупи
Компліментами і конваліями
Лікують любов і логіку.
Майже марити, милуватися,
Несповна ностальгією нудити,
Обніматися, обпалювати,
Підкорятися. Підкоритися.
Радість радістю і рубцями
Споконвіку спокутує спокій.
Там ти терпиш тільки течію.
Усміхаєшся й уявляєш
Фешенебельний фатум.
Хоч хмеліти хочеш, хоч хибити
Цигарками і цукерками –
Чи чикатимеш? Чи чхатимеш?
Шукаючи, шаленіючи,
Щезаючи

Юрбами
Якомога …

……………………
4
…………………….

Не обманюю себе.
Для брехні вже немає місця -
реалісти.
Сьогодні дозволю собі
напитися,
(тільки б не вбитися),
не збожеволіти.
Воліла б прокинутися
в місті іншому,
з іншим іменем і навіть прізвищем.
Мої ритуальні жертвоприношення:
ну що, серце, повільно б’єшся?
Сьогодні ти – жертва,
а я байдужість,
а я бездомність,
а я бездонність,
і безпорадність.

………………..
5
……………………..

Кидати собі у голову камінь чи камені,
Амінь, Боже, нарешті знайшла і для себе  притулок,
щоб темно і затишно, темно і затишно,
подалі від міста. Подалі, бо люди

купують собі цигарки, а не цукерки,
готові продатися кожному - ціна не велика.
Безцінних речей я тобі вже й не згадаю,
хіба лише ті, які кажуть щоночі тихо.

Кидати у себе спогади багном і лайкою,
щоб стало боляче або, ліпше, нестерпно,
й просити одного - всезагального прощення,
чекаючи тільки ножа між ребра,

бо зрада, як вітер зимовий раптовий
зірве із душі іржею подерті струни
і той, хто шукав тебе у ліжку зранку
"де факто" - помре, "де юре" - забуде.

…………………
6
…………………

Сподіваюсь, що справа лише в кілометрах.
Відстань – це те, що не стане меншим.
Відстань – це те, що не стане більшим.
І кожен із нас на своєму місці.

На місці під сонцем у місті розлуки
мандруємо чітко прописаним графіком.
Метро заганяє тебе зранку трафіком,
а я варю каву й кочую країнами.

Себе не зламавши, ти гордо всміхаєшся
набитим вагонам міського транспорту
і в тебе, на жаль, немає паспорту,
щоб перекинути тіло за межі кордону.

А я час від часу собі ностальгую,
закутуюсь в мандри, як в теплі ковдри,
перебираю життям, як музИка акорди,
молюся на те, що тебе не зустріну.

…………………
7
…………………

Кожному в руку – по склянці терпкого  сухого вина.
Зима підкрадається вранці. Потім трохи  здаля
Холод стукає в місто, прямує туди  ешелонами
Чути, як мороз в’їдається іржею  паперовою.
Чим зігрівати будемо наші померзлі   пальці
І пересохлі губи? Вранці, як той будильник
Ти привертаєш увагу. Кажеш, що тобі зимно,
Кажеш, що тобі спрагло. Хміль виростає між  ребрами
якимось дивним чар-зіллям. Стільки вина не  випити,
стільки зими не витерпіти, щоб щиро й  тверезо всміхнутися
на зустрічній на повній швидкості.