national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

І крізь тамбурне скло в нас вростають населені пункти

ПІБ чи псевдонім: Анастасія Котляр
Вік: 21
Де живете: м.Суми
Де навчаєтесь чи працюєте: ТРК"Відікон"
адреса: sa9itarius@mail.ru
Три факти про вас: журналістка, інтроверт, блондинка

Поезія:
1.
Молоко за вікном набуває властивості вати
Й наполегливо тиче волокна у цеглу щілин,
З-під асфальту просочує щупальця, йде полювати
Магматично-киплячого сну висхідний швидкоплин.

Бо коли обгортає фольгою ліхтарного світла
Ауровані набряком бульби жіночих голів,
Магматично-киплячого сну молодого арбітра
Спіритичним сеансом виводять з електродротів.

Бо коли розгортають будівлі свої парасолі
Із численних присмокток-супутників власних же тіл,
Магматичного стану жерці у молочному колі
Ритуально пружинять на сітці електродротів.

2.
І поїзд, важливо зазначити: Харків-Житомир,
Наче слину верблюд набирає тваринного ходу.
Твого погляду тиск не витримує жоден барометр.
Твого погляду тиск відкорковує вірності цноту…

І крізь тамбурне скло в нас вростають населені пункти,
І на пункті призначення ми загортаємось в листя.
І між нашим корінням клубочиться сітка зі струн. Ти
Невміло гойдаєш на ній дитинча-передмістя.

І до ранку вагони посаджені в крісло-качалку,
І у них як бабусі дрімають маленькі містечка.
Їм незвичне насіння на руки посаджено змалку
І на них пророста щось віддалено схоже на гречку.

Тож, цей поїзд, давайте згадаємо: Харків-Житомир,
Плодоносить не гірше за добре доглянуте поле.
Твого пружного погляду тиск досі жоден барометр
Не витримує. Й, певно, не буде ніколи.

3.
Ніч нанизує нас наче стиглі корали на нитку:
Інкрустує зі справи знанням ритуальний свій саван.
І ми майже вжилися у роль – ми готові до вжитку,
Розсипаємось бісером посеред лісу прогалин.

Ніч проколює нами свою синтетичну тканину,
І заглиблює в речовину, де стискаються зорі.
І ми майже вжилися у роль - віднайшли свердловину…
І ми майже. Ми майже. Ми майже. Ми майже не хворі

На нічну-ювелірну-звабливо-весняну хворобу,
Бо у нас обґрунтовано кожне підвищення тиску.
Ніч занурює нас у свою материнську утробу.
Ніч народить нас вранці у вигляді двох обелісків.

4.
Це не замість прозрінь. Це їх двісті шістнадцята стадія,
Ішемічність реальності тут провокує на згин.
Срібла стиглого тік із вузьких свердловин-
Густиною по стелі, холодною хвилею радіо-…

Це не замість прощень. Це їх довга і дивна прелюдія,
Де із пригорщ запрошують випити: Мертву й Живу,
Де вже Сонце зійшло. І розріджену темряву
Поглинає безплідно-гостинна, голодна Бермудія.

Це не замість приємностей. Це некерована злагода
Між ножем та виделкою кілька квапливих секунд…
Твого сумніву впевнено змочує трісканий ґрунт
Сріблоносна, волога і надто спокуслива ягода.

5.
Кораблі тут врізаються в берег сухими носами.
Як залежні пірнають - в піску рятівний кокаїн.
І від кайфу гудуть. І до біса буддизми, іслами,
Коли Бог – корабель, що поєднує товщу глибин
Із безоднею суші. Й канатна його пуповина
Не цурається брати на борт ні людей, ні щурів.
Він – ковчег. Він – піднесення. Він – ледь помітна шпарина
Між безоднею суші та надглибиною морів.

6.
Сонне місто рахує залізних овець та їх вершників
По шматочках випльовує долу легені курця
На розпечених грудях у нього намисто кленове
гойдається
Раз вівця два вівця три вівця
У кишені його біла трубка й пігулка снодійного
Та про друге воно забуває старе без кінця
У нецілісний жолоб долонь цідить жижу
ранкового світла
Три вівця два вівця раз вівця

7.
Кволе місто тримають на рогах скелети-тролейбуси,
Перевтома тут замість повітря і цукру у чай.
Перед домом у тебе іржаві майданчики-ребуси
І тобі тут найгірше з усіх найістотніших най - .
Просторова дисперсія тисне на внутрішнє око,
Шантажує вразливий кришталь невразливих зіниць.
Ти старієш із кожним тобою не зробленим кроком,
І у тебе сочиться асфальт, що гниє горілиць.
Темне місто безжально ховає суттєві недоліки,
Не лишаючи жодного шансу на праведний суд.
У провулках пузатиться сюркіт розбещених коників,
І тролейбус везе твоє місто в депо металевих Бермуд.