national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Її усмішка викликає біль

ПІБ чи псевдонім: Ткачук Олесь Іванович
Вік: 17
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: КНУ ім. Т. Г.  Шевченка
адреса: Oles94r@i.ua
Три факти про вас:
Задумливий
Песимістичний
Серйозний

Поезія:
Старенька глиняна хатина
Стоїть залишена одна
Нічого не залишилось від тина
Й кирниця всохла аж до дна

Вона стоїть уже не мало
Скільки води по ній пройшло
Колись життя її тримало
Та все давно те відійшло

Скільки прожило тут народу
Скільки топтало цей поріг
Скільки тягнули там ось воду
Запити яблучний пиріг

Хоча ті люди відійшли
Усе пішло десь в небуття
Вона стоїть, її знайшли
Ось це ми зараз, як життя

----------------------------

Який же добрий в мами голос
Навіть тоді коли кричить
Мені здається що то колос
Легенько душу ворушить

І в мить коли життя спинилось
Здається стало і стоїть
Мені той дивний голос сниться
Щоб мою душу оживить

І в час щасливий, в час стрічання
Коли дивлюсь на сонця схід
Мені те мамине казання
У шумі міста все ж звучить

І люди кажуть: «Як зростеш,
Згадай про матінку свою»
А я оце скільки живу
Її лиш згадую одну

І голос тихий мамин лине
В звучанні птахів і дерев
А якщо він мене покине
Не майте сумнівів, я вмер.

----------------------------

Мене сьогодні непокоїть
Як здати сесію і все
Хоча по вулиці покійник
Останню шану віддає

Його несуть, йому байдуже
Чи делікатно там чи ні
Його зариють в землю дужу
У дерев*яній цій труні

У нього сесія почалась
Життєва сесія одна
Не факт що здасть її він зараз
Та й взагалі навряд чи здасть

Ось тої сесії боюсь я
Те що екзамен завтра, ні
Якщо не буду жити в плюсі
Навіщо іспити мені

----------------------------

Повсюди швидко пролітають літаки
Вони несуть людей на дужих крилах
А в небо швидко піднімаються граки
Вони несуть лиш душу в своїх жилах

Залізний птах не знає неба вись
Його душа лише в заклепках
Лише цей птах оцінить його міць
Коли попаде у залізні склепи

І склепи ті його на м*ясо перемелять
Але душа залишеться літать
Він все життя шукав лиш собі їсти
А доля вже прийшла його, як знать?

---------------------------------

Покійний син іще живого батька
Стоїть, мов докір совісті в очах
Ніколи вже не скаже йому «Татко»,
Хіба що  тільки у жахливих снах

І батько жде тих снів, картає душу
Поспілкуватись хоче з ним
Якби ж він знав як випливти на сушу
Й при цьому не втопити корабель

Кораблик цей сімейний, геть крихкий
Розбитий щогодинними штормами
І після втрати сина геть легкий
От тільки бачили б ви зараз очі мами

Її усмішка викликає біль,
А погляд сушить вічно живі рози
Вона давно забула слово «сміх»,
А у душі завжди страшенні грози

Вона не бачить у житті краси,
Лише синок, якого отруїла
Її вже не поможуть образи
Та й від життя її залишилась руїна

А капітан усе бере праворуч
Розбитим компасом шукає собі шлях
Якби ж він знав, що плив завжди ліворуч
Можливо б не потрапив на той крах

Можливо б він помітив, що позаду
Вже не стоїть його смуглявий син
Можливо б він побачив, в купі граду,
Відірваний від борту тин

Здавалося б в грозу, та все ж у тиші,
Він плив від рокового корабля
Позаду нього потопились миші
А він лиш тільки підсипав вугля

Він так хотів побути наодинці
Втекти від того, що було завжди
Лишень би обігнути млин цей
І не попасти в мливо для води

Відчула втрату лиш його сестра
Й дивилась крізь засолене віконце
Вона не знала де його хутра
А знала лиш, що він пливе на сонце

Чим далі шлюпка сина відпливала
Тим краще їм виднілася земля
Лише тоді помітив батько сина
Якого змило вже давно із корабля

І батько повертає в тихе море
Шукає те, чого вже не знайти
Й лише тоді відчули своє горе
Ті, хто його за руку привели

Лише сестра радіє хоч за брата
Без жертв у світі цьому не прожить
Вона упевнена знайде він свої врата
Хоча й за ними довго не прожить