national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Клацнула зубами осінь

ПІБ чи псевдонім: Антоніна Спірідончева
Вік: 29
Де живете: м. Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: Де навчаєтесь чи працюєте
адреса: vesna-poetesa@ukr.net
Три факти про вас: Цвіту, люблю, шукаю

Поезія:

Вихор бажань

Я схопила в повітрі вологім
Теплий вихор нічийних бажань.
Він смикнувся і ліг на долоні,
Як покірна вдомашнена лань.

Хто не втримав тебе, дикий вихре?
Хто хотів твоїх кручених мрій?
Безнадійно бажав і за вітром
Відпустив у нічний сніговій?..

Теплий вихре, ця зустріч знаменна,
Я-бо знаю, що думка – жива.
Спалах прагнень, лишайся у мене
І твори вже для мене дива.

Колискова

Спи... Затомилась за день нетривкий, моя доню,
Стежками снів, моя люба, неквапно ступай...
Десь на під’їзді до нашого теплого дому
Мчить у санчатах червоних святий Миколай.

Небо сніжить і рожевим здається, кудлатим.
Ніч добирає думки в ніжне плетиво рими...
Я пам’ятаю, що треба для тебе забрати
У Миколая цукерки і збірки мультфільмів.

Ти готувала вбрання, вчила віршик до свята...
І попросила сплести тобі коси на нічку,
Пізно заснула – ти, певно, боялась проспати,
Як тобі гість покладе подарунок під щічку.

Спи... Тобі сняться казкові звірята веселі...
А за вікном уже їде крізь неба ріллю
Твій Миколай. Він постукає в нашу оселю...
Спи... Я йому відчиню – все одно я не сплю.

Весна-поетеса

Весніє подвір’я, блищить у шовках,
А сонце відкрило фіранки
І сипле на землю нам струмені благ,
Радіючи мрійному ранку.

Завзяті і горді стоять в холодку
Ірисів оголені вістря.
А дружні бруньки, як малята в садку,
Готуються вирости в листя.

Лозиння бузкове, застромлене ввись,
Обвилося вітру стрічками.
І скромний цвіт кленів – скоріше дивись! –
Сховався у гронах вінчальних.

По теплій доріжці, траві молодій
Промінчики бігають босі,
Вплітають позичені в сонця вогні
В кістляві гілки абрикосів.

Під сонцем народжене – квітне, бринить,
Здається, що першою з весен
Цю землю любила й небесну блакить
Ще юна Весна-поетеса.

Повінь

Розлилася весняна вода,
Підступила впритул до городу
І до сіна копиці, де зроду
Я іще не сиділа одна.

Я з копиці дивлюсь залюбки,
Як вода простяглась аж до лісу,
Й наші гуси під його завісу
Попливли крізь іржу лепехи.

Виринають з води острівці,
Та не треба дивитись далеко:
Наді мною згніздились лелеки,
А їх дерево – вже у ріці.

Зелень ще набирається сил,
Світить сонце із чистої днини.
А в містах не вщухають новини,
Скільки повінь приборкала сіл.

Мирним вітром і клекотом змін
Просочилось повітря. Так добре!
Я б хотіла хоча би днів зо три
Жити тут, а не в місті новин.


Їде поїзд
(про відрядження)

Їде-їде через гори поїзд,
Як змія, викручується гнучко.
То в туманну він повзе високість,
То тунелів чорних він заручник.

Їде-їде, колія предовга.
То чекати треба, то рушати.
А навкруг весна – чужа небога –
Одягає свої бідні шати.

Їде-їде, стук неперестанний.
Заглядають у старі вагони
Молодих смерек тендітні стани
І чужих обійсть привітні лона.

А у мене біля дому клени
На гілках тримають цвіт охайний.
Їде ж їде поїзд, бо до мене
Їде-їде в ньому мій коханий.

Ніч і вона

Ніч і вона – у сукенці білій з пацьорками
Дивиться з мосту старого у воду ставка.
Вітер волосся і поли їй з придихом цьомкає,
Ніч обіймає за плечі, гойдає містка.

Світ – чорно-білий: молочно виблискують лілії
З-поміж кружалець-листків, що вросли в береги.
Місяць зімлів у воді, лише зрідка домріює,
Як йому зорі і ніч в літній час дорогі.

Ніч і вона – задивляється в казку-дзеркалення:
Щедро розсипані зорі у чорній воді –
Місяцем хрещені, лілій свічками обрамлені –
Закарбувались красою в її самоті.

Ніч і вона – проникалась, закохана й вражена.
Вперся перилом їй в груди старенький місток.
Вітру всміхалась, а мріяла – про відображення,
Образ лишень – у воді ж бо немає зірок.

Брейкін-ньюз

Осінь сіра посвітліла,
Сонце вирвалось із хмар,
І пройшовся світом білим
Актуальний коментар:

«Брейкін-ньюз! Беззуба осінь
Відступила без боїв.
Вже весна на кожнім кроці!» -
Телевізор вправно плів.

«Несподівані новини, -
Здивувалася весна, -
В мене повно справ на зиму...
Ох ця тележовтизна...»

Потім вийшла з мікрофоном:
«Люди! Що за шум і гам?
Мій прихід – це брязкіт, гомін,
А не ваш телеекран!»

Клацнула зубами осінь:
«Вам невдячність – на біду...»
А зима в своєму блозі
Записала: «Що ж. Я йду».