national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Лиш маленька душа закричить, завола в мені тишею

ПІБ чи псевдонім: Савела Олена Володимирівна
Вік: 30 років
Де живете: м. Конотоп, Сумська область
Де навчаєтесь чи працюєте: Глухівський національний педуніверситет, газета "Конотопський край".
адреса: savela_elena@list.ru
Три факти про вас: Пишу вірші з 17 років. Люблю життя, мрію про власну збірку поезій.

Поезія:

Захотілося вийти… Просто - вечір, зірки шепочуться.
Просто місяць новий народився десь понад хатою.
А тому вже не вити, не вити, а вийти хочеться.
Ти йому не кажи, що він теж, як і ти, - щербатий.
Ти йому не кажи, що вночі я ходжу босоніж,
І далекі зірки за гріхи обпікають п’яти.
Що коли наступлю на гвіздок твоїх слів з просоння,
Перевернеться світ у мені, безнадійно щербатий.
Тихий вечір такий, зірки посміхаються: «Вийди…»
Бо хрущі ненароджені ще не гудуть над вишнями.
Бо коли вже не буде ні сліз, ані голосу – вити,
Лиш маленька душа закричить, завола в мені тишею.

************************************************

Як пахне, помираючи, трава.
Їй не судилось дотягтись до тину.
Весна нагострить лезо гільйотини,
І полетить зелена голова.
А ми йдемо й радіємо: «Дива!»
Чаруючи посмертним ароматом,
Чіпляється до ніг зелений атом.
І пахне, помираючи, трава.

***********************************************

Метаболічний світ, метаболічні сни.
Метафори в словах, метаморфози - в римах.
Ще сонечко зійде, і вершник на коні
Зупинить серця стук, з’явившись за дверима.
А поки що, нехай - метаболічні дні…
Метаболічний світ під сонцем смажить зиму.
Воно-таки зійде, бо вершник на коні
Востаннє, як завжди, чекає за дверима.

***********************************************

У мене - перерва, сувора, північна зима...
Нагострений спис, наче компас, поверне додому.
Кордон перетнуто – і шансів на втечу нема.
Бо зорі німі, як останні судоми Содому.
Нагострений спис, ачи меч, і на спокій – табу.
Господь недосяжний, ворота до раю залізні.
Померти на мить, щоби потім прожити добу.
Та в мене – перерва, складайте списи у валізи.

********************************************

Коні на лузі, в запеклім двобої з вітром.
Їм не втекти з одвічного поля бою.
Небо над ними волошками синьо квітне.
Коні на лузі – майже як ми з тобою.
Серце – вперед, бо полечко манить жовте.
Хто переможе, вирішить міць копита.
Ти, або я, у спину сміється жовтень,
Я, або ти, в одвічнім двобої з вітром.
Коні на лузі… Сниться, а може марю.
Дотик ноги, і літо загубиться в гриві.
Є лише мить, допоки вони у парі.
Коні на лузі, майже як ми – щасливі!

********************************************

Загострену втому травневого грому
Виплакував дощ на гарячі долоні.
І так не хотілось тікати додому
Від дотику сліз, що стікали по скронях.
Від рук його ніжних, химерних, холодних,
Тремтіла планета, проти заборони.
Чекала на дотик, суха і голодна,
І спрагло впускала його в своє лоно.
А світ дивувався: «Невже дочекались?»
Тяглися угору листочки зелені.
Наївні, не знали, що дощ той ласкавий,
Був посланий Богом для тебе й для мене!

******************************************

Хай буде так, якщо вже є вогонь…
Нехай чадить, якщо горіть не склалось.
У докорі старезного вокзалу
Вичитую образливе: «Боронь!»
Вичитую загублене: «Болить!»
І кидаюся в інший бік зопалу.
Ніхто не скаже, чи болить вокзалу
Ота остання наша спільна мить.