national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Лукавить музика від доторків до клавіш піаніно

ПІБ чи псевдонім: Софі Кобе
Вік: 15
Де живете: Львів
Де навчаєтесь чи працюєте: N66
адреса: mort_delamour@mail.ru
Три факти про вас: Вивчала алхімію,люблю музику,читаю ,,Портрет Доріана Грея''

Поезія:
Немає ліків від кайданів і щезли враннішні симптоми.
Ти моє дике марення,ти внутрішні пустоти.
Я зловживаю героїном й коньяк п"ю з апельсином.
Я розфарбовуюся кольором,коли кусати твої плечі хочу,як свої.
Я епілептик-ти судороги мої ,я сифілісом хвора,підчепила в якоїсь повії.
Я невгамовний писар,кавою тхну іноді.
Я все,що є в тобі й нема водночас.
Ти знаєш,що позбутися ніяк не зможеш людської кислоти.

Лукавить музика від доторків до клавіш піаніно.
Так ніжно забира моє волосся з шиї й повільно спускається долонями униз по мому тілу.
Я чую листя падає додолу,так само,як моя мрія схопившися за серце опустилась на підлогу.
Старі,обшарпані шпалери,помічені собакою кути, й зів'ялі квіти в вазі пустоти.
Чи то нарциси,чи то айстри?-яка різниця?Мій друг-мій ворог.
Я розмовляла з квітами заливаючись вином,а потім викидала келих у вікно.
Засмучені повії забираючи готівку,собі купляли дозу героїну,
мені ж Бордо.
Я розбирала свій рояль й складала знов,і знов.
Оргазм,як кокаїн приносила коханка мрія.
Моя жага така зваблива у тканині мерехтливій,
конаючи від насолоди рвала моє отруйне тіло.
Ми з нею,як два ідіоти у божевільній,душею линули до краси.
Вона мене у ліс водила до вождів.
Ті обіцяли силу й дурман трави.Втім я все відмовлявся,от дурний.
Вони свою любов до вбивства вгамували.
Й тепер вона похована в роялі,я ж граю не жаліючи незграбних пальців,із впертістю голодного крука.
Окурки порозкидав навколо й неначе злидар у музиці шукаю бажання,й втіху.
Моє прокурене житття не впізнаю у начебто знайомих звуках.
Все тисну на ті кляті клавіші видовбуючи стогін.
Бокал стискаю у руці сильніше і скло врізається в холодну плоть.
Моя душа за кілька тисяч років мазохізму зникла і я також .
Піду мабуть заберу труп своєї мрії у заготовлену труну,і з нею там в кінці кінців згнию.

Спливаю танцем змії,підходячи до тебе.
Спадають з тіла корисливі шовки-оголена омана для тебе.
І шарф за моїм наказом вимальовує танго,так наче я хочу напитися лікеру.
Твій дух млосно завмер,боячись кінця,як зграї звірів.
Та раптом я спинилась,гойднулась тілом,як гадюка і пішла.
Покірливо неначе вірний раб ступав він по моїм слідам.
Але коли в кімнаті-безодні я закрилась,він зостався назовні сам.
Кров'ю окроплене ліжко таїло квіти зла.
Сп'яніла од кохання голова.
Я прилягла і вкрилась поцілунками троянд.
Із них обрала ту,що кольору ніжної акварелі.
Вона накрила хвилею жаги і насолод.
Ми кохалися безупину і в мить бурхливу з'явився замість неї мій коханець,той що з шарфом на шиї.А потім все знову стало на свої місця.
Як померлу тварину я кинула квітку в смітник.
Вино Богеми зібрала у скляну пляшчину,добавивши до свого аромату,до нового парфуму.Пише на ній pourquoi.

Я курю свої пальці і мозок вже не настільки розпалений.
Перші мотиви бас-гітари закрили концерт.
Ілюзія,бо шоу мусить продовжитись,
хоча і з порожніми смітниками.
Вони як завжди очікують чийогось падіння,щоб розбавити у голові свій хаос,
це ж люди.
Удари китайськими паличками тихі,й глухі,не подають сигнали.
Втім раптом хтось починає лупити ногами.
І в стелю летить телефон-відпочиваєш лиш сам із собою.
скривджена звичка-чайник розбила вікно.
Чути пронизливий крик під-,чи може свідомості?
Розпорене тіло дивана і вкрадений апельсин спочива у моєму роті,
та ніщо не заткне тої печалі від моєї руйнації.Наслідок депривації.
Провал у мистецтві,розкриті душевні ящики.
Нарешті побесідую з душею-калікою.
Я знав,що нікчемний,але кулі півмозку не дружать,не розуміють.
Довго ховати від себе свої почуття шкідливо,хворобливо,роздягатись,кричати,бешкетувати.Я кволий.Можливо.
Дію портвейна не зупинити,тож нехай я просто потанцюю з дверима.