national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

люблю творити красу

Вік: 26
Де живете: Львівська область
Де навчаєтесь чи працюєте: Працюю у
Золочівській музичній школі
адрес электронной почты: iruna_krunen@bigmir.net
Три факти про вас: цікавлюся усім, що
навколо мене і в мені; люблю творити красу
і дуже люблю котів; вчуся найбільшому
мистецтву - ЛЮБОВІ :)
Поезія:
ВЕРБОВІ КОТИКИ
Всесвіт повен світла та екзотики.
Все таке незвичне і чудне.
Бавляться в квача вербові котики,
виглядають сонця між планет.
Дивляться на нас очима світлими.
Туляться до теплої руки,
так, немов запитують нас - звідки ми,
що ми за рослини, чи зірки?
Вгадують в очах жадану відповідь…
Ви не бійтесь, котики, людей –
ми тутешні, правда, трохи вітряні…
Ех, який чудний весняний день!

 ЯБЛУКА НА ПЕРШОМУ СНІГУ
Яблука на першому снігу
радо зустрічають перехожих.
Бути не привітними не можна
яблукам на першому снігу.

Срібним смутком ранньої зими
сповнюються і сади, і ріки.
Тільки, як з тобою нам зустрітись
в тихім смутку ранньої зими.

Скільки ще на березі чекань
нам збирати яблука і груші?
Скільки заколисувати душі,
вгадуючи долю по зірках?

Білий сніг сідає на плече,
наче птах, що збився із дороги.
Дивиться мені у вічі строго –
поглядом рубає, як мечем.

Крадькома зривається із губ:
Де ж ти, моя пташко перелітня?
Тихо. Усміхаються привітно
яблука на першому снігу.

ПОШЕПКИ
День погас у згасанні літа.
Сонце спати пішло додому.
Я так хочу тебе любити,
Та нікому про це, нікому…

Я так хочу сміятись тихо
у солодких обіймах ночі,
коли мрії шалений вихор
нас з тобою украсти хоче.

Нічка сни просіва крізь сито -
вони бавляться з нами в лови.
Я так хочу тебе любити,
Та нікому про це ні слова...
 

МОЛИТВА
Постань же, Боже, з музик і руїн.
З висот найвищих,
Із глибин найнижчих
душі, якій одвіку Ти один
згоріти не даєш у попелище.
Постань, Господь!
Ти стільки поставав…
Я стільки ж у собі Тебе губила,
що від думок боліла голова…
А ти чекав,
давав для лету крила.
Постань же знову, вкотре у мені,
коли сама на себе вже не схожа…
В колекцію збирати страх і сніг
мені не гоже…
То постань же, Боже!

СОНЯЧНІ ЗАЙЧИКИ
Я можу усе пробачити.
Екватор серця мого – гарячий.
Очей твоїх сонячні зайчики
в очах моїх стільки значать…

Твої – найдорожчі дотики.
Твої – найсолодші мрії.
І нерви – сталеві дротики,
не стануть ніколи зміями.

Ти – пісня моя і музика.
Ти – мій талісман й удача.
У небі твоїм загрузла я –
ловила сонячний зайчик.

Я З КРИГИ ТРІШКИ…
А знаєш, я з криги трішки,
напевно… і я також…
Пускаюсь до неба пішки.
Скажи, чи далеко, Боже?
Порушую всі закони,
довірившись волі серця
і власні пишу канони:
я з криги і трішки з сонця.
Я з криги, бо як інакше,
в обіймах гарячих тану?
Я з сонця, бо як інакше,
цвіли б у мені тюльпани?
Ти знаєш, я з криги трішки…
Очей твоїх океани, -
їх дна не дістатись пішки
і я не дійшовши – тану…
 

ДВОЄ
Двоє в усьому Всесвіті.
Двоє - нікого більше.
Просто тому, що вперті і
не помічають інших.
Грішними чи безгрішними -
радість знаходять в парі.
Люблять, напевно, більше і
просто не вірять в старість.
Може, тому що сонячні
їхні серця і мрії, -
саме тому не боляче
двом, які в щастя вірять…

НАЙБІЛЬША ПЕРЕМОГА
Мені не імпонує роль раба
і як воїн, я не досить строга...
Та якщо життя - це боротьба,
ти - моя найбільша перемога.

ЯК ДОБРЕ, КОЛИ ВСЕ ДОБРЕ
Як добре, коли все добре:
у серці цвіте весна
і Бог у людській подобі
самого себе впізнав;
в краплині дощу і сонця
на скрипці вітрів заграв,
березу скупав у соці,
сховався джмелем між трав,
пірнув безтурботно в небо,
пройшовся дощем в лісах,
розтікся в краплині меду
і переріс у сад…
І, ставши усім на світі,
прийнявши на себе плоть –
Любов’ю у кожнім світить
і радується Господь.
 

РОМАШКОЮ
Ромашкою у небо - не втомилась
моя душа за руку із твоєю.
О, як же я чекала і молилась,
щоб ти хоч раз назвав мене своєю.

О, як же довго серце ворожило
на пелюстках тендітних у чеканні.
Любов, що розтікалася по жилах
не знала ані страху, ні вагання.

Я відпускала в небо мрії-стріли
і вірила – на землю їм не впасти.
В ту мить, коли тебе я полюбила -
я просто прирекла себе на щастя.

*****
І навіть дощ ходу призупинив.
Він у траві стоїть ногами босими.
Твої долоні – вісники весни,
дарують світлу казку диво-осені.
І у листочках, що летять до ніг
чиєсь чекання пахне так нестримано.
І десь у серці, на самому дні,
ще досі я молюся твоїм іменем…


НАПІВПРИТОМНІ

І навіть в цьому місті напівсніжному,
де кожен крок такий не передбачений,
усім нам треба хоч краплину ніжності,
щоб дихати,
щоб мріяти,
щоб бачити...

Бо навіть в цьому місті напівсонному
життя вирує повною потужністю.
І тільки ми отак -
н а п і в п р и т о м н и м и, -
собою бути нам бракує мужності.
 

ВІЛЬНА
Любов така близька до божевілля.
Здається, саме так воно і є...
Я вільна, Боже!
Вільна, Боже!
Вільна
Коли люблю, - тоді я та, хто є.
Коли вже не паралізує серця
прозорий страх уявних перешкод -
зникає все,
лишається відвертість
себе перед собою, -
ось він - код
розгадка всіх моїх головоломок,
що не дають заснути в ніч густу.
Нема в любові ані вад,
ні рамок.
Любов усе пронизує, як струм
до ниточки
до кості
до клітини
до атома
без осуду й вагань.
Любов дає свободу
вчора
нині...
повітрям ставши для моїх легень.
Я вітром поринаю в небо синє,
з якого серце
безконечність п'є.
Я вільна, Боже!
Вільна, Боже!
Сильна
Коли люблю - я саме та, хто є.

ПРИРУЧИТИ ПРОСТО...
А знаєте, мила панно,
приручити – це ж зовсім просто.
Кохання, воно – без граней,
без віку, статусу, зросту…
Іноді, тільки погляд
закрадеться у серце стиха
і найменший, найлегший спогад
тисне в грудях, що хоч не дихай.
І ноти такі тривожні –
у серці то сміх, то рана.
Божевілля? Не знаю, може…
Закохаєшся, а кохання –
то мелодія дуже дивна,
(не земна, а якась космічна)
огортає єство людини…
Та музика, панно, - вічна.