national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Мелодія кохання

ПІБ чи псевдонім: Процайло Тарас  Васильович
Вік: 18
Де живете: с. Майдан (Львівська обл)
Де навчаєтесь чи працюєте: Львівський  поліграфічний коледж УАД
адреса: TarasProtsailo@i.ua
Три факти про вас: Творчий, чесний,  справжній

Поезія:
Живу й дивуюсь світові смішному,
Із мрій збираю вічну аплікацію.
Я у вірші поставлю вкотре кому
І далі зникну у чужій прострації.
Кривавий згусток тромбом стане в вені,
Сітківка створить темну консистенцію.
Я схоплю скроні у обидві жмені  —
Шукаю мізки, а вони на пенсії.
У прісних ріках води стали ядом,
Життя планети вже під гільйотиною.
Всі модні бренди, Гучі й навіть Прадо,
Знівелювались часом і людиною.
Хоч кожен з нас проводить екзекуцію,
Наш Всесвіт — це суцільна порнографія.
І я виношу вічну резолюцію —
Про світ, що був, лишилась фотографія.

                         ******
Хміль літа в ніздрі пнеться недотепа
І запах зливи в мізках осідає.
Брудні калюжі всюди. О, халепа, —
Моє обличчя з неї споглядає.
Асфальт. Дорога. Злива невблаганна.
ЇЇ краплини ніжать мої губи.
Одна із них, немов ще юна панна,
Що зашарівшись кинеться на груди.
Політ душі. Зупинка, —  твоє серце.
Навіки хочу в ньому оселитись.
Я передам словесні гігагерци.
Ти —  лебідь мій, а я, на жаль, не витязь.
У цих рядках заховані паролі,
Розгадка їх у кожного своя.
Хтось знайде тут чи, може, у неволі,
Та цих паролів не знайду лиш я...

                          ******
В моєму серці — знаки запитання,
В моїй душі проставлені абзаци,
В моїх очах — сльозинки бездоганні,
В тобі колючки, зірвані з акацій.

Немає слів, лишилася мовчанка.
В квадраті снів пропали всі кути.
Тепер лиш є трапеція-коханка,
Але й від неї хочеться втекти.

В суцвітті мрій з'явилася репреза.
Я усміхнувся й знову замовчав.
Всі почуття співставили терези.
Хтось їх схопив і, наче, розірвав.

Від парадоксів думка заблукала
І зруйнувалась матриця часів.
У псевдосвіті вічність доконала,
Зогнила в жменях наших лжебогів.

                       ******
Минули роки
Життя біжить, і люди всі, як тіні, Спішать кудись у вічній суєті. Та їх усіх чекатиме прозріння, Що вкриє нас, мов крила золоті. Згадаємо роки, яких немає, — Забрали їх холодні заметілі. Хоч серце й досі вірить та кохає — життя пройшло і скроні посивіли. Лиш тільки очі сяють, як колись (Вони навіки будуть молодими), Коли душа летітиме увись І пам'ять наша стане просто димом. Пробігли дні, тепер вони — як миті, І лиш на фото молодість цвіте, Пливуть роки... не втрачені — прожиті! Й хоча зима надворі ще мете, Ми бережемо віру і надію, Несемо в серці змучену любов, І має кожен ще єдину мрію: Хоча б на мить зустріти юність знов! ******
Парадокс
Красивий, ніжний, незрівнянний, Манливий, вічний і жаданий, страшний, болючий, неймовірний, Колючий, підлий та нетлінний. Іде, спішить, кричить, сміється, Пливе, летить, горить і ллється, Цвіте, ридає та кохає, Жаліє, падає, вмирає. Кінець, початок, середина, тварина, пташка і людина, Ріка, пакет, коробка, бокс... Слова і знаки — парадокс! ****** Мелодія кохання Сумна мелодія, і дощ тече по скронях — Вже літо добігатиме кінця. Краплини дві на різних двох долонях, Неначе ми, чекатимуть вінця. Зів'яли квіти осінь наступила, І дощ тепер частіше надворі. В обіймах крапля краплю полонила, З'явились в небі дві нових зорі. Та ось зима, всі хмари почорніли, Зірок нема, а з ними і дощу. Їх вкрала ніч, така холодна й біла — Я навесні за це їй відімщу. ****** Суцвіття снів квітчасто-кольорових Лягли в мою свідомість візерунком. І запах рос травнево-світанкових Оплів весну — фіалкову чаклунку. Білюща ніч усміхнено ридає, А дуб від вітру скривившись скрипить. Лебідку лебідь ніжно обіймає Своїм крилом. Минає час, мов мить. Струмок голубить лагідно каміння І сивий місяць знову лічить зір. Як тішить світ, коли пора весіння Кохання в серце шле, мов струни лір!