national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Мене лякає те, що відчуваю

ПІБ чи псевдонім: Смагіна Марина Іванівна
Вік: 17 років
Де живете: м. Херсон
Де навчаєтесь чи працюєте: Херсонська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 24 із поглибленим вивченням математики, фізики та англійської мови
адреса: marinasmahina@gmail.com
Три факти про вас: Творча людина, шукаю себе, прагну до самовдосконалення.

Поезія:
Життя

Ти дихаєш, отже існуєш.
Але чи живеш ти життям?
Зроби щось, інакше зруйнуєш
Той дар, що Господь дарував!

Щоб жити, потрібне натхнення,
Щоб жити, потрібна жага...
Не витрачай хвилини даремно,
Не втрачай даремно життя!

Озирнися - цей світ дивовижний!
Неповторний, сміливий... і твій...
Він належить тобі, він не книжний!
Не втрачай тільки віри і мрій...

Ти тут, отже так воно треба.
Коли що - не жалійся, всміхнись!..
В цю хвилину і час - це дар Неба,
Посміхайся! Живи, сміючись!

Осень

Серая повседневность,
серые облака,
Толпы прохожих нервных,
гонка и суета.
Липкий туман и осень
запутались в волосах.
Сердце чего-то просит,
логику ввергнув в прах...
Черный асфальт и небо,
высотки по сторонам...
Счастье, оно не где-то!
Счастье ведь здесь, не там!
Только его не видно
за пеленой дождя...
Знаете, как обидно?..
Не отпускайте зря!
Теплый дурман и небо...
Запах ванили крепчал...
Счастье ведь здесь, не где-то...
Счастье ведь здесь, не там.


Солнечный круг замкнулся

Солнечный круг замкнулся,
Как и тысячу лет назад.
Хотя мир и перевернулся,
Солнце движется все еще так.

И как бы ни гудела планета...
Что с того, если все на местах?
Пока солнце катится небом,
Какой смысл имеет страх?

И что бы с тобой ни случилось,
День все так же сменяет ночь.
Получилось, не получилось...
Грусть и горечь - гони их прочь!

Пока звезды и солнце сияют,
Пока зиму сменяет весна,
Все пройдет. И снега все растают.
Все пройдет. Улыбнись - жизнь одна!

Тобі

Мене лякає те, що відчуваю.
Мене це так лякає, знав би ти!
Тому, будь ласка, я тебе благаю:
Якщо щось відчуваєш ти, прошу, кажи!

Мене вбиває в серці невідомість,
Незваних почуттів нерівний бій...
Але підступна власна підсвідомість
Все розбиває крапельки надій...

Між нами прірва. Лиш тоненька нитка
З'єднала протилежні береги.
Це марево... І ця весняна квітка
Загине... Тож прошу: кажи!

Ми в цьому світі лише мить живемо.
Одну лиш мить! Але вона - у нас.
Я не соромлюся, і в серці бій шалений
Нагадує: на страх немає час.

Це просто крик. Це крик в порожнє небо.
І відповідь, можливо, не дійде.
Але благаю, я благаю тебе.
Може, взаємно. А якщо ні - мине...

Спасибі

Господь, я знаю, мене чуєш,
Тому шепочу ці рядки.
Я знаю, всі слова цінуєш,
Моя молитва - лиш тобі.

Я дуже вдячна небу й світу,
Що лиш живу своїм життям,
Що поки на недовгім віку
Не завдав болю почуттям.

Я вдячна за свою родину,
За рідні посмішки щодня,
А ще за кожную хвилину
щасливого мого життя!

Я вдячна, що я не самотня,
За прості радості буття,
Що мене відчаю холодна
Ще не торкалася рука.

Я вдячна за бездонне небо,
За тепле сонце навесні,
За те, що маю все, що треба,
Щоб жити. Дякую тобі!

Я вдячна за все те, що маю.
За друзів, родичів, за світ!
За те, що когось я кохаю,
За серця радісний політ!

Спасибі! Справді, щохвилини
Повторюю я це в думках.
Спасибі! Зараз і однині -
Слова ці в серці й на вустах.

Смысл

Смешно. Я не могу писать о том, чего не знаю.
Что значит жизнь в мои 17 лет?
Что я для мира? Что я означаю?
Возможно, что-то значу. Ну а возможно, - нет.

Что для Вселенной значат все улыбки?
Что чей-то смех и взгляд случайных глаз?
Быть может, этот мир - лишь плод чьей-то ошибки.
Быть может, все без смысла. Но только не для нас.

Подумай! Кто-то ценит каждое мгновенье,
Твой голос слыша и ловя твой взгляд...
Наверно, в этом смысл, наше предназначенье:
Живи для счастья. Не страшись преград.


Без сюжета

Без сюжета. Без мысли.
Лишь глухой крик о стену.
Без того, что хотели.
Без того, чем болели.
Без того, что нам снилось.
Без потерь. Без находок.
"Как дела?" - меня спросят.
"Ничего, тихим ходом".
Без наскучившей рифмы.
Все равно. Не волнует.
Да кому оно надо!
Каждый точно блефует.
Без истерик. Без криков.
Я уж буду стараться.
И, наверное, хватит
Доверять и бояться.