national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Нас викине колесо техніки

ПІБ: Котерлін Христя (білка)
Вік: 19
Де живете: Франківськ
Де навчаєтесь чи працюєте: Інститут мистецтв
адреса: biloshka@list.ru
Три факти про вас:
-вірю в віру
-маю мрію
-живу

Поезія:
"ескіз мого потягу"

був колір і рябі пейзажі
бігли за склом, втікали в перспективу
руді дерева одягались в біле
сумно було, пасивно чи ліниво.

потяг рушав і сипались в долоні
звуки ландшафту і чужого міста,
в вагоні душно і від того тісно
серця оголені ще з осені сирітством.

був час і згадувались вірші,
часу достатньо з віршами проблема,
без парасолі їхати не звично
за склом не митим дуже чисте небо.

переверталось щось в районі серця,
перевертались сумки на полиці,
твої дерева бігли, не встигали
за зміями твоєї залізниці.

"нео-люди"

Нам вистачить сонця і оплесків
підсмажитись в тостері змін.
Ми може загубимось в просторі
потоптаних трав і жуків.

Нас викине колесо техніки
на пузо природи й води.
Ми будемо голосно плескати
і плести з ромашок вінки.

Нам випаде доля грабіжників,
ми будемо красти тварин,
А з кліток, що зроблені з несмаком
відкриємо свій магазин.

Нам вистачить екстра сміливості,
з тваринами, сонцем, дощем
Залізти у човен до Місяця
й летіти пташиним ключем.

Наш день буде в ніч одягатися,
а ночі не будуть страшні.
Ми будемо часто кохатися
й співати фольклорні пісні.

Нам вистачиь наглості й вічності
у ковдрі нової весни.
Ми будемо супер-щасливими
коли станемо нео-людьми.

"вівторок"

Коли зима закінчувала другу дію,
Я загорталася у ковдру власних снів,
Поволі відривала від реальності фрагменти,
Вела дискусії із розкладом снігів.

Пила за п"ятницю що почалась в вівторок,
Слухала джаз що грав саксофоніст ,
на стометрівці,повна вся морозу-
Ковтала вечір й починала ніч.

Чомусь зима ховала всіх знайомих,
По закутах забілених кімнат.
Я не пручалась просто відверталась
Щоби не побачити її координат

Так у маршрутці вдруге за всю зиму-
На склі писала подумки ім'я.
Я відчувала чиюсь теплу спину,
А так хотілось пригорнутись до плеча.

Пила за те що завтра не побачу,
за новий день шукаючий стежки,
Під літній джаз так легко повертатись
ховаючи холодний дух зими.

"спалахи"

Забавлялись відсутністю снів

Ще провалами власної пам’яті

Із народженням нових дощів,

Починалися дні справжніх скаутів.

Через гори нечастих думок,

Всюдиходи тягнулись до вічності.

Та не придбаний вдачі квиток,

повертав їх у розділ сферичності.

Так й сиділи в своїх сторінках,

Непрочитані скаути й скаутки,

по вершинах й долин та турбот

Презентуючи зоряні спалахи.

"на скотч"

Зачиню двері на червоний ключ
вдарюсь в політику,або якусь рекламу,

Не викидатиму напівпустих пляшок,
складатиму із фото орігамі.

Питиму каву як отруйні ліки,
заклею вікна і запущу дощ.

Перепишу минулі заповіти,
і обміняю їх на чорний скотч.

Стану як кішка,буду ніжитись і спати,
кігті гостритиму лиш об старий диван,

Співатиму по закутках кімнати,
зачиню двері і відчиню кран.

Ніщо не вічне, лиш приємне божевілля,
вінок із спогадів,минулого листок,

Віддам себе і лишусь одинока,
в полоні фото я заклеєна на скотч.

"жінки"

живуть у розкоші чи скруті
підносять руки до ікон,
не вимагають покохати,
хоч щиро вірять у любов

читають дереша і кафку,
малюють очі і картини,
часто всміхаються,
з завзяттям, царапають коханим спини

передбачають зорепади,
і легко відчувають зраду,
не стримують емоцій, сліз,
часто лишають десь помаду

міняють долари на тишу
торгують кольорами ночі
кажуть що люблять одинокість,
але не можуть і не хочуть

вміють варити, вчити, жити,
не пробачають помилок,
люблять по склі кудись спішити,
і так ненавидять ЖІНОК

"будні фенікса"

До тла згорали крила фенікса,
сонячний символ, звільнена душа.

Ковтаючи гарячі неба промені,
наповнювались іскрами слова.

Печерами його думок розгублених,
циклічністю зруйнованих світів,

Містичний фенікс знищений самотністю,
летів на запах спалених вітрів.

Відродження, народження, причетнісь,
знов після смерті вічне існування.

В кігтях його жевріючі вуглинки,
в очах два сонця, й хрускіт вигорання.

Не варто розпорошуватись в вічності,
гартуючи свої думки у попелі.

Фенікс летить, здіймається до вічності.
Фенікс горить й відроджується в спокої.

"угадай кімнату"

коли входиш до цеї кімнати-
тут сміття і розстелена постіль,
на гітарі пилюка тижнева,
так стрічають "цукрованих гостей".

підвіконня наповнене сенсом-
у пляшках, у пакетах, й конвертах,
ти наповнюєш сутінки перцем
й карамелькою в джинсах подерих.

два дивани, щоправда недуже,
їх стирали солодкі дівчата,
не усі з них назад повертались,
не приходилось, щось забувати.

тут говорить розписана шафа
(видно звіт інституту мистецтва)
мабуть часто траплялось бувати
ще не здібним та вмілим студенткам.

і вінчає кімнату комп"ютер,
синтезатор красивого порно,
чомусь чується в тім одинокість,
і від того стискається горло.

ти сміявся з усього так красно,
що побачила крієс й щирість,
я була там, не терла дивани,
тільки чула химерну фальшивість.