national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Не плач дитятко - це лише життя

Вік: 33
Де живете: м.Тернопіль
Де навчаєтесь чи працюєте: перебиваюсь на різних роботах
адреса: lemko79@meta.ua
Три факти про вас: гину без творчого прояву,люблю працювати зі звуком словом та кольором,хотілося б знати правду про усе...

Поезія:
Співав козак пісню як їхав по полю , шукав юнак правди - знайшов лише долю
в степу трав по коліна конем ніч проплисти, з не побаченим сином Божий Храм вознести
заспівати й умити босі ноги в росі , душу вкотре зігріти у відтятій косі нерозпущеній більше в теплу мить насолод та іще в теплій файці ...
Стань же вітром мій коню та полинь в небокрай, Я сльози не пророню то ж і ти не питай
в свого серця навіщо воно любить щодня та приносить надію ?
І чому як співаю душа моя плаче , а кого кохаю уже й не побачу... І чи не радість моя , самотнім птахом, кружляє над хмарами прозорих мрій, шукаючи серцем розуміння та прислуховуючись до шепоту молодої трави, що заколисала уже?... Надію шукати там - за обрієм окутим променем вечірньої Зорі... Чи можливо я , згадуючи усе , дарую своїй тіні щасливу мить життя , її особистого шляху у світі зігрітим, сонцем осяяним ,у світі тіней та їх людей намагаюсь побачити серцем бо не очима сон, що закінчився криком немовляти, о півночі, у правдивому дзеркалі відблиску сльози і піснею молитви за прощення й благодать яку нажаль чи може і на щастя я не зумію оцінити як людина ... Так... Як людина я хочу радості не вміючи радіти ... Хочу прославитись та славити не вмію сам ... Хочу ... Та чи я знаю що таке істинне бажання?...

Як не журився - прокидався
Коли не вірив то й гадав
Чи ж не навмисне сподівався
Чи не востаннє забував ...
Усі слова які б зігріли відірвані від майбуття
старі пісні - що їх завчили, відчувши доторк не життя
І тихий шепіт ... « Прошу сили поринути й без вороття приходити у кожну мить» . в ту безліч снів які тримали
коли журився та й гадав «Чи біль оцю іще не зустрічали ?...»
коли востаннє забував і просипався ...

Не плач дитятко - це лише життя
Ти скоро все забудеш і перестанеш чути
Усі ці крики й шум - це нове забуття
Безмежне щастя й біль навчишся осягнути.

Не плач бо ти одна в кінці кінців підеш
В твою дорогу снів , в той шлях - що є лиш Спогад
Спіймаєш свою тінь і радість там знайдеш
Зустрінеш всіх - хто є , згадаєш батька й Бога

Не плач дитинко - бо уже ти тут
Життя миттєве і його так мало
Лети до сонця без ярма і пут
Щоб душу завжди твою зігрівало

Дивись «амурчик» - ось і є наш Рай
Безмежний сад і ліс , прекрасний берег й море
У чисту воду джерела пірнай
Залиш там біль і сум коли підкралось горе

Танцюй мій Ангел на вогні зірок
Нехай зоря твій погляд прикрашає
А голос ллється Як живий струмок
І в серці квіти щастя зацвітають

Ти і я.

Ти - ніч , романтика й краса
Я - день в якому ти живеш
Ти – чиста ранішня роса
Я - прийду сонцем і спадеш ти
Умивши землю – мої плечі
Просочившись аж до глибин
І прошепочеш дивні речі :-
«Без мене будеш ти один».
Не повертай мені надію
Залиш для себе всі слова
Вони розвеселять повію
І захмеліє голова , як від вина – моєї крові
Яке так жадібно ти п’єш та зціджуєш уста медові
Бо вже солодших не знайдеш.
Чому цілуєш руки ніжно які приносять біль ? і все ж
Ти шкіру – постіль білосніжну
для пестощів розстелюєш
й нові бажання виплітаєш з тонких волокон почуттів
і вкотре знову забуваєш , що я давно вже полетів а ми лиш спогад...

Смакуй же моє стигле серце
Мов яблуко гріха й спокус
Насип на очі солі й перцю -
Бо погляд твій – змії укус
Даремні мабуть сподівання на порятунок
Знов і знов
В очах твоїх мої бажання
В ногах засмучена любов.

Колись вмивали мене роси , чекало сонце за вікном
Ти заплітала мої коси вишневим цвітом і бузком.
Чому ніколи не казала – як важко й боляче тобі?
А лиш тихесенько зітхала, тримаючи усе в собі.

Про біль і втому ти забула, не встигла й хустки доплести
На панщині все спину гнула , щоб хліба дітям принести

Лиш руки твої – завжди зігрівали мої бажання , серце і любов
Безмежну щиро дарували... Їх згадувати буду знов і знов

Лиш очі твої – зазирали у майбутнє І бачили щасливою мене
Давали сили й запевняли що все лихе обов’язково та мине

Лиш голос твій – в неділю зранку до мене долинав крізь сон
Як дивлюся на твою вишиванку відразу потрапляю у полон
тих спогадів про нашу білу хату,
двох лебедів що плили по воді...
Рікою утече іще років багато , а ти усе перед очима моїми
Стоїш смієшся так - як і тоді

Ти була завжди поруч то ж я звикла що все гаразд , назавжди так ; та все ж –
Перетворившись на зозулю вільну ти полетіла і в тумані зникла ,
В цім темнім світі залишила мене одну .

Чому так часто забувають діти безмежно дякувати без числа?
То хоч прийми сьогодні ці весняні квіти що я тобі Їх на могилу принесла…

В пустыне космоса ночь, Наш крестный ход - млечный путь
Верните мне мою жизнь, и я пройду все с начала
И может; сделаю я тебя счастливой еще
Доверив душу как дочь, чтоб ты ее охраняла
Дарите мне мою боль ведь это лучше чем казнь
Я обещаю найти свои пути очищенья
Другую выберу роль, другое место и час
И на ладони другой другие пересеченья
Оставьте мне мои сны мое немое кино,
В, котором, « гений любви » со мною вел разговоры
Лаская светом луны, дождем стучался в окно,
На запотевшем стекле рисуя веткой узоры.
Так не судите вы нас; итак условно-живых
В системе рабства никак не выжить без искушенья
И грех нам всем не указ - да время бьет нас под дых
И лишь « Амнистия - Смерть» - как милость на всепрощенье
Где черный бархат вселенной осыпан пылью алмазной
Под ритм сердец в неге страстной закружим в танце с тобою
и в эту тайную ночь, возможно? кто-то еще
неся надежду в наш мир, придет упавшей звездою.

Ты - солнце Мая. И если смотришь так ревниво – тепло люби, но не ревнуй себя, тогда и ветер стрелкой дыма, укажет, молча на тебя, волшебным танцем, унося твое внимание, что проносится мимо, остается позади и когда-то уже вспомнится… Танцуй со мной, почувствуй легкость совершенства и невесомость бытия, подпрыгни и устремись как я - к солнцу, к этому истинно-живому цветку…Прикоснись к лепесткам его, и согреются все мысли твои…И ощути мягкость зеленого неба травы и свежесть Астрального « Чудо - тумана», что расстелил уже постель из волн и мыслей каббалы по всему этому безбрежному полю и осевшего чистой росой на утренних звездах - «Божьих ромашках» и соленой слезой растаявшего на твоих горячих губах.
Раскройся же цветок пленительным закатом, Своим же молоком ты напои меня и усыпи мечту, пьянящим ароматом овеянную жизнь, желаний - но не слов.

Устала ты меня ждать одной ведь так нелегко
Я буду в небо кричать и знаю - ты меня слышишь
Горит там наша звезда, ты тоже видишь ее
Твои - целую, глаза и чувствую, как ты дышишь

Распустит волосы ночь, и разлетятся мечты
Согреет лунный закат мои желанья и мысли
Тобою пахнет весна, а я зажат среди стен
Здесь каждый шепот и взгляд на паутине зависли

Так в ожидании сна, в годах секунды сплелись
В пяти шагах весь мой путь и срок до освобожденья
Стоишь ты, там - у окна, прошу, меня ты дождись
И наше счастье вернуть Бог даст нам благословенье

Я возвращаюсь домой. Так долго этого ждал
Вот за запретной чертой бегу к тебе от неволи
А на душе так легко
И первый снег уж упал