national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Не римуй кохання-розставання

ПІБ чи псевдонім: Ashida
Вік: 28
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: ТОВ "Метіз Україна"
адреса: vivalavit@ukr.net
Три факти про вас: молода, багатогранна,  творча

Поезія:
*****В дощ (настрій)
03.09.2011

шоу барабанщиків триває,
краплі барабанять за вікном,
сон у руку іколи буває
супити напружено чоло
і вдивлятись в ніч таки стомилась,
може й був румянець до лиця,
але з часом, птаха, зажурилась,
бо кохала...того молодця...
у його долонях відчувала
свій притулок незбагненних мрій
інколи сновиділа ночами
шепотіла в маренні: «ти-мій!»
потім прокидатись не хотіла,
на вустах немов розцвів мигдаль,
та хмарини марева за вітром,
він далеко... «вітре, передай
ті рядки, що витоком із серця,
я уже близька є до межі...
зупиніть! нерегулярні рейси...
припиніть писатися вірші!»

Не римуй кохання-розставання,
Бо у тім прозорий присмак сліз...
Піднімайся, йди, бо на світанні
Душу діставати з-під коліс,
Знову йти, нерегулярні рейси,
І рядки-рядки-рядки-рядки....
Торгувати на роботі фейсом,
Посміхатись, кажуть «вопреки»
Всупереч отим вітрам і шквалам,
Що бунтують в ніч цю за вікном...

Плакати, жалітись...ні, не варто...
Спи, аби не хмурити чоло!..

*****Босоніж

Метаморфози осені –
В краплях на склі - прозою:
Лишила слід босий свій
Й тьмяне ранкове «лю».
Роси впадуть, й косами
Краплі стечуть, босоніж
Тихо краде осінь ця
З уст боязке «люблю».
Слів нечітка ритміка
Сон віджене – ввімкне нас,
Знову якась тітонька:
«На, оплати проїзд»
Хочеться десь дітися,
І на момент вислизнуть
З того ущерть повного...
Осінь жену – не лізь.
Вийду, пройдусь босоніж,
З осінню ми схожі є,
Плачу і я – прозово,
Але й сміюсь до сліз,
Вмивши лице росами,
Знову стаю серйозною...
З накипом дум дорослості,
Осінь жену – не лізь.

*****Застереження

Боюся, закохаєшся,
Тому тримайся осторонь,
А я пройдуся босою,
Поскрипують дошки,
І відчувати біль мені
Сьогодні довелося, та
Ось у вікні весна буя,
У каві є вершки.
І погляд мій спрямований
У далі, що намріялись,
Не видно у вікні того,
З ким думкою є я...
Ось котики вербовії
Від променів прокинулись,
А у мені спинилося,
Здавалося, життя.
Ось печива два сонечка,
Янтар варення – крапельки,
Але чомусь не радують
Кумедні обідки...
І розпустивши косу, я
Про когось тихо згадую.
Тихіше, не підходь, прошу,
Скриплять старі дошки!
Не зменшуй вперто відстані,
У снах, прошу, не снись мені,
Я витримаю, вистою,
Не злись і вибачай.
І вільною, і сильною,
Від тебе таки вислизну,
Не ти останній прихисток,
Зроби, як хочеш, чай,
І помовчи, прошу тебе!
У стінах білих холодно,
Відпочиваю поглядом,
Коли дивлюсь у ніч,
Посидь, як хочеш, осторонь,
Біля дверей, на коврику,
Але, благаю, на імя
Мене не клич, не клич!
Боюся, закохаєшся,
Розпачливо, без відгуку,
Без памяті, із присмаком
Солоно-гірких сліз,
Тому, втікай, до присмерку,
Допоки ще не пізно, і...
Благаю, на імя мене не клич...
Не клич...не клич...

06.05.11