national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Не та! І цілу ніч безглузді сльози

ПІБ чи псевдонім: Кудряшова Альона Вадимівна
Вік: 20 років
Де живете: м. Львів
Де навчаєтесь чи працюєте: Українська академія друкарства
адреса: kudriashovaa@mail.ru
Три факти про вас: Вредна, вперта і вимоглива...

Поезія:
ДО ГОЛОДОМОРУ
Я маю сонце, яке ясно світить,
Я маю їжу, маю куди йти.
А що казати тим нещасним дітям,
В яких нема нічого, крім біди.
Голодне, втомлене обличчя…
Ображена, обдурена людьми.
Ти подивись в її маленькі вічі!
Що бачила вона в свої роки?..
Якщо усі померли! До одного!
Якщо ні батька вже, ні матері нема.
Ну, а вона… вона стоїть одна.
А скільки їй іще лишалось часу?..
А скільки б років жити ще могла!
Проклятий вітре, забери негоду
З її дитячого невинного лиця!
Та що я кажу, все уже минуло…
Вона давно лежить в сирій землі.
А що залишилось?! Лишилась пам’ять.
Я сподіваюся, лишилась назавжди.

***
Україно моя, Україно
Що з тобою зробили? Руїни…
Посивіла коса, ти змарніла…
Молода, незалежна країна!
Не добробут, а горе і втома
На теренах твоїх, чорноброва.
Розлетілось червоне намисто,
Хтось впустив його з рук,
Ненавмисно.
А чому соловей не співає?
Втратив голос! Натхнення немає.
Україно моя, Україно,
Від села до села ні людини.

***
За Україну сльози не кину.
За Україну умру й спочину…

Не кради у мене надію,
Не вбивай мене молодою!
Кричала тобі Україна,
А ти обернувся спиною.
Ти пішов у далеку дорогу
Красивий та гордий собою,
Залишив стареньку хатину
І матір з своєю журбою.
Страждала твоя Україна
І кликала сина на поміч,
А ти руйнував її мрії,
А ти забував її голос…

***
Дзижчання, довге й неосяжне…
Політ над прірвою. Життя.
І ще, і ще…таких багато!
Розбитий посуд, каяття.
Не пізнані шляхи Господні…
Не пізнане й саме буття.

***
Так сумно з зливою прощатись
Без жодних променів тепла
Якщо надворі віє вітер,
Якщо за вікнами гроза.
Дійти босоніж до кімнати,
Відкрити двері без ключів
І на підлозі пролежати
У вирі болю й почуттів.
Заплакати.
І щоб ніхто не бачив.
Заплакати…
Замкнутися в собі.
І проклинати, усміхатись,
А відчай свій в собі нести.
Ввімкнути музику — спокійну,
Мою мелодію життя.
Мінорні ноти і сумні мотиви,
І краплі з мокрого чола,
І ритм під музику, проклятий
І погляд сповнений…тепла…

***
Не та! За що караєте її!
Прошу вас! Стійте!
Не та! І посмішка і дотики не ті!
Убийте, я благаю вас, убийте!
Це легше, ніж за вами далі йти.
Минуле не повернеш, не забудеш.
Любив тоді, усе життя любити будеш.
Навколо галас, крики і безглузді сварки.
Не пса женеш –людину, жінку, мати.
Та ти ж її не любиш. Ти боїшся.
Ховаєш за ненавистю лахміття.
Вона ж за силою ховає втому.
Невпинно йде,
минає рік за роком, вона іде
своїм невинним кроком.
Як революція, як воля, як химера,
вона спішить і наближається до тебе.
Не відвертайся. Зупинись. Дивись їй в очі.
Її душа… Її біда дівоча…

Не та! І цілу ніч безглузді сльози.
Вона йому уже нічим не допоможе.
А зранку –марні сподівання,
що це був сон, а це, на жаль, кохання.
І усвідомлення, що поруч він не буде.
Так прикро, що його украли люди.
Згадати хоче зустріч ту прощальну,
і поцілунок той, що був останній...

***
Cплюндрована, занедбана, забута
Між сірих вулиць тиха є хода.
Здається, що за кілька кроків чути,
Як хтось іде, але вона одна.
Шукає поміч. Де ж її узяти,
Якщо трамваї заважають спати
І ночами німими танцювати
Навколо свічки, що давно згоріла?..
Коли надворі вітер мучить стіни
І краплі підло стукають в вікно
Вона встає, вдягає шаль на руки
Й своє немодне, вже старе пальто.
Іде, мов мавка. Поруч голі днини,
І ліхтарі з блакитними очима,
І довгі-довгі кроки босоногі,
Які пройшли її змарнілі ноги,
І спраглі крики, стогін нестерпимий,
Що для простих людей неприпустимий…
Вона пішла.
Тепер лиш краплі плачуть
Від того, що роками вже не бачать…
Осліпли.