national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Осенний дождь стучится в окна

ПІБ чи псевдонім: Лорелей
Вік: 22
Де живете: м.Гола Пристань Херсонської  обл.
Де навчаєтесь чи працюєте: ХДУ
адреса: V.Gopry@yandex.ru
Поезія:

ОСЕНЬ.

Улетают дни и ночи
Их нам с тобою не догнать…
Мир розлуку нам пророчит
И ее не избежать.

По пустому тротуару
Кружит желтая листва.
Ты – налево, я – направо,
Разошлись мы навсегда.

В теплых лужах отражаясь ,
Проплывают облака.
Я их взлядом провожаю,
Провожаю в никуда.

Огонек свечи расстаял,
Ушел наш поезд под откос,
И лето с нами попрощалось
Лепестками желтых роз.

Видишь, птицы улетают,
Их ждут теплые края.
А нас кто? Кто нас ожидает??
Кому надо ты и я?!

Нас ждут осенние туманы,
Унылый свет Волосожар.
Наше будущее – тайна,
Наше прошлое – кошмар.

Осенний дождь стучиться в окна,
В камине – пепел от костра.
И душа насквозь промокла,
Остаеться ждать утра.

Небо.
Тебе оспівували в думах і билинах,
тебе звеличують у віршах і піснях.
Ти здавна кличеш у блакить людину,
ховаєш таємниці у зірках.

О синє небо! Океан без краю,
без дна криниця, море без піску!
Що у своїй блакитті ти ховаєш,
що ти бачило на довгому віку?!

Вічно однакове і кожного дня різне...
Ти мов великі сині купола.
То ти ясне й безхмарне, то ти грізне,
то ти гаряче, то ти без тепла.

Ти блакиттю дихаєш сьогодні
і маниш в теплу синяву птахів.
Відбиваєш в ночі прохолодні
пурпурові барви вечорів.

Завтра ти сховаєшся за ковдру
із осінніх хмурих сірих хмар.
І, мабудь, сидітимеш там довго
подалі від земних безглуздих чвар.

Потім заметіллю ти закрутиш
у ранковому балеті білих мух
і накрити землю не забудеш
периною, мякою наче пух.

Одного дня заплачеш як дитина
грозою першою веселої весни.
Привітає тебе зграя журавлина
і розжене твої зимові сни.

Вдень тебе сонце осяває ясне
і щебетом наповнюють птахи.
Вночі тебе, спокійне і прекрасне,
перетинають зоряні шляхи.

І думками не одна людина
злітає у бездонність наче птах
коли вночі очима невідривно
вдивляється у твій Чумацький Шлях.

І зорі так міцно пришиті до тебе,
і місяць як золото сяє.
Простяглося усміхнене зоряне небо
Бездонне, широке, безкрає...

     Останній раз прощай…
Останній раз зустрілись ми з тобою
Можливо і останній у житті.
Я віддаю з шаленою весною
Кохання, що належало тобі.

Останній раз загляну в твої очі,
Зітру сльозу прозору зі щоки.
Згадаю дні, згадаю теплі ночі
І дотики гарячої руки.

Останній раз почую тихий голос,
Вкарбую в пам'ять образ дорогий,
Що в душу вріс, неначе в землю колос,
Такий задумливий, такий палкий.

Останній раз зловлю пекучий погляд,
Що серце обпікав уже не раз.
Востаннє подарую тобі огляд,
Коли ітиму вже останній раз.

Останній раз скажу тобі прощаю,
Останній раз скажу тобі прощай.
Коханий мій, тебе я ще кохаю,
Та завтра ти мене вже не чекай…

       Осінь.
Кружляє листя пожовтіле,
Встеляє землю килимами.
З тобою бути я хотіла
Та стала осінь межи нами.

Прекрасна осінь жовтокоса
Нас з тобою розлучила.
І мої очі, наче роси,
Сльози осені скропили.

Віє вітер в верховітті
Над могилою кохання.
Жбурляє в нас зів'ялим цвітом,
Вовком виє насвітанні.

Тут ми з тобою поховали
Літні дні, веселі ночі.
Кохання вмерло. Так. Я знаю.
Лиш вітер в спину нам регоче.

Та я не зовсім зрозуміла
Те, що сталося між нами:
Чи любов наша відлетіла
з перелітними птахами,

чи осіння ніч украла
в серця ніжність і тепло,
чи тебе інша зчарувала,
життя інше почалось??

Погода гіршає щоднини,
Ховає теплу, літню щирість.
І тільки кетяги калини
Скрашають цю буденну сірість.

І вирок долі нас знайшов:
Судилось нам не разом жити.
Ти за осінню пішов,
А я й тепер чекаю літа.

       На жаль…
Малює дощ на чорному вікні
Казкові квіти, загадковий ребус.
Але, на жаль, ці квіти неживі,
Але, на жаль, ці квіти не для тебе.

Сплила година, дощ уже пройшов
І місяць в небі світить необачно.
Але, на жаль, ти вже давно пішов
І небо за тобою не заплаче.

І зорі не впадуть тобі до ніг
І я не упаду в свої обійми.
Піти на зраду…Як ти тільки міг?!
Але, на жаль, із серця я не вийму

Свою любов, назначену тобі,
Свою образу – слів пекучий осад,
Свою печаль, народжену в журбі,
Свої слова,які ніхто не спросить.

Ти пішов. Дощ змив твої сліди.
На чорному вікні лише краплини,
Як одинокі сльози. Все, що ти
Лишив на згадку ночі журавлиній.

Але, на жаль, тебе я ще люблю,
На жалю, ще згадую, але не плачу.
І щоб забути я усе зроблю,
Але ніколи не пробачу.