national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Потраплю я з тобою в забуття

ПІБ чи псевдонім: Боюка Лілія Олександрівна
Вік: 17
Де живете: Рокитне
Де навчаєтесь чи працюєте: Школа №3
адреса: lilianna233@mail.ru
Три факти про вас: Пишу, малюю, граю =)

Поезія: Роздум

Життя – пекельна мука,
То зустріч, то розлука,
То постійне зітхання,
То експресивне хвилювання.

Перебільшене страждання,
Серед лідерів змагання.
Визначення кращих з кращих
І ліквідація найкращих.

Нехтування усіма правами,
Ворожнеча між родами,
Чужих ігнорування почуттів,
Неврахування дорогих життів…

Впертість і несамовитість,
Злість, самотність і закритість,
Жага щасливим бути
І про все погане забути.

Ми просто-напросто існуємо:
Одні над іншими пануємо.
Хтось когось принижує,
Але собі самооцінку не занижує…

Дивлюсь

Дивлюсь, а навкруги – безодня,
Дивлюсь, а там лиш тьма самотня,
Дивлюсь – не викликає це у мене жодних почуттів,
Дивлюсь, але не хочу проживати я чужих життів.

Дивлюсь – не бачу зовсім нічого,
Дивлюсь – не розумію, що й до чого.
Дивлюсь, а скрізь туман, боюсь,
Дивлюся знов - і знов дивлюсь.

Дивлюсь – ніхто мене не бачить,
Дивлюсь, а це для мене нічого не значить.
Дивлюсь – я залишилася лише одна,
Дивлюсь – самотність треба випити до дна.

Дивлюсь: який байдужий світ!
Дивлюсь і бачу я людей-сиріт;
Дивлюсь на всіх зі здивуванням,
Дивлюсь із болем і стражданням.

Дивлюсь: чому? Навіщо і за що?
Дивлюсь і думаю, але про що..?
Дивлюсь і бачу, та мовчу,
Дивлюся і боюсь, що закричу.

У чому річ?

Я знаю: серед нас нема святих,
Проте який же сенс мені від інших, тих,
Що лиш даремно витрачають час,
Аби у бруд втоптати усіх нас?
Я не люблю несправедливість,
А ще не розумію і мінливість,
Яку в людей можна побачити,
Але й нізащо не пробачити.

Така наша людська природа…
І ніби ще не вимерла уся порода,
Та дехто опускається так низько,
Що вже по тій брехні ходити слизько.

Трясемося, немов злочинці,
Які сидять беззвучно наодинці,
Не знаємо, куди тікати
І що потрібно нам шукати.

А відповідь така проста!
Бо люди настраждалися доста
Й не відають, що силу мають,
І навіть знаки помічати не бажають.

****************

Хвилина… Дві…
Пусти мене.
Ми – не нові,
Лиш почуття – одне.

Назавжди я
Перегорну сторінку,
Та почуття –
Від них немає порятунку.

Забудь, не згадуй,
Можливо, і прости;
Проігноруй,
Аби відповісти.

Це так важливо?
Ти ж – минуле.
Для тебе – все можливо,
Та ти для мене – незбагнуле…

До янгола

Мій янголе, спустись з небес,
Поговори зі мною тихо…
Я полечу з тобою до небес,
Аби уникнути незване лихо.

Потраплю я з тобою в забуття,
Забуду все від нових почуттів
І зникну безвісти: у пошуках того життя,
Де я не проживу чужих життів.

Не треба слів, вони – лише формальність,
Все ясно, очі – дзеркало душі,
А от твої, блакитні, компенсують необачність,
Розкажуть все: вони найзаповітніші.