national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

проміняла Образи на обрАзи...

ПІБ чи псевдонім: Вікторія Трач
Вік: 17
Де живете: ***
Де навчаєтесь чи працюєте: позаштатний кореспондент газети "ВОЛЯ"
адреса: creative_girl@ukr.net
Три факти про вас:
1. лауреат Міжнародного фестивалю аудіовізувальних мистецтв "Кришталеві джерела";

2. учасниця проекту "Re: make ЩОДЕННИК";

3. патріотка, пацифістка, егоїстка, мазохістка, індивідуалістка і просто мила дівчинка =)

Поезія:

останній романтик у всьому шукає логіку, вірить у Бога
і робить усе для того,
щоб його перестали вважати останнім романтиком.
він не любить приземленості кар"єристок, брехні у бантику.
він приховує свої статуси, дуже пізно лягає спати,
емоційно буває втомлений і нікого собі не шука
(або впевнено робить вигляд) серце - полум"я, очі - крига,
цілий Всесвіт в його руках.
Останній романтик не ласий на різні забавки,
багато охочих його закадрити чи звабити,
і усмішок ціла кишеня, і лестощів повне відерце...
а він ні на що не ведеться, напевно, спрацьовує досвід
чи внутрішній індикатор.
останній романтик не зовсім останній - інколи просто
приходить та мить, коли набридає шукати.
___________________
твоє "вчора" з трісканими губами,
а тобі не боляче, уяви!
мчиш собі напруженим автобаном,
совісті зав'язуєш рукави.

як краватки втраченим і колишнім
як рожеву стрічечку на брехні.
бо лічИть тепер місяці і тижні,
як колись секундами дні.

проміняла Образи на обрАзи,
аж замироточили образИ.
усвідомлення не приходить зразу
лабіринтами літо-зим,

прориває правила і табу
поспішає крізь закапелки...
і карбує згадку про час, що був.
твоє "вчора" - в очах веселка.
_____________________
пограймо тихо, робімо вигляд,
що ми не знаємо, в чому річ.
співаймо лунко - весна-чаклунка
нам у серцях змінить день на ніч
а ми не біймось з імлою биймось
імла як я має сто облич
хоч ночі білі нам сон згубили
не озирайся й мене не клич.
то серед віхол - центральна віха,
остання втіха і перший гріх,
програймо душі - пограймо тихо,
так грає музикою твій сміх,
так сон мій вранці спокійно диха,
так ходить лихо біля вікон
як бачить світло - не йде до хати,
малює крейдою рубікон.
і геть втікає, щоб не сполохать,
не розлякати.
хоч так кортить подивить трохи...
допоки сльози ще не горохом,
допоки голос, як камертон.
бо то не квітка - за ніч не всохне.
любов не має ні меж, ні зон.
____________________
стервонька з іменем Літо! треба ж отак потепліти,
в кучері сонце травневе так хвацько вплести!
ними, мов струнами пальці, бававився вітер
серце співало, та згодом і відгомін стих...

тиша раптова ударила дзвоном по вухах,
коник-скрипаль обірвав концерт у траві,
так жде грозу земля, де довга посуха,
так руки в скорботі леліють лілії дві.

голос затих спонтанно, потім простіше стане
Літо забуде пункти, які закреслив ти...
так завмирає скрипка, перед останнім танго,
щоб ритмом своїм воскреснути в іншому Всесвіті.
___________________________
кава по-віденськи, біле маленьке горнятко,
а за вікном гроза і злива невпинна
трішечки цукру, ніжна пахуча піна,
щоденник пустий - ані літери у нотатках.

хочеш в серце моє? хай чуття тобі стануть гідом!
тут немає ні року, ні дня - хай ридають історики!
тільки поряд з тюльпанами там, на журнальному столику
два квитки на край світу. на завтра. давай поїдем?
_____________________________
ти дихаєш ритмом моїх прокидань уранці
для цього не конче знати кольору снів та імен
наші втомлені янголи - двоє останніх спартанців
співають нам колискові, а вічність віри не йме

що ми залишились жити на попелищі візій
що наш ілюзорний ранок ще вчора згорів ущент
майстерна актриса доля сидить і пакує валізи
згрібає зчорнілі мрії, а наша ще так пече!

ти дихаєш ритмом щастя, а в ньому відсутні межі,
а спражнє не знає, що таке "час" і "вістань".
погляньмо навколо, бачиш, все зникло під час пожежі.
воно не постане з пилу, ходімо звідси.
_____________________________
намистинами-краплями розтікається по обличчі
все, чого не було і чого й не могло статися
уночі дуже легко дивитися людям увічі
вишивати життя пацьорками фото і статусів
уночі дуже легко бути на одній хвилі
говорити у небо спокійно тихо й відверто
щоб ламалися руки і сивіли коси... безсилля
у думках про абсурдність життя і банальність смерті.
бо люди із пафосу ліплені, наче із воску статуї
кінчик цигарки у темряві - зоря із сузір"я Дракона...
якщо доживеш до п"ятниці, запиши константою:
ми всі апріорі самотні. болісно. терпко. до скону.