national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Сонце, чого ж ти, смійся...

ПІБ чи псевдонім: Шафаревич Оксана
Вік: 28
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: Київський національний університет будівництва і архітектури
адреса: oxigon@ukr.net
Три факти про вас:
1.Інженер, аспірантка.
2.Гадаю, що життя прекрасне, а ті, хто цього не помічає - просто сліпі. Часом, правда, і я недобачаю.
3.Якість передусім, прагну конструктивної критики.
 

Поезія:
***

так павутинка, що закреслить небо
комусь, бринить на вітрі чи на вістрі
невисловленого: мовчиш.
оса на груші, вересень над містом -
ще літа брязкіт. змелеш жухле листя
вже надто скоро, і замісиш тісто,
і зліпиш дні…
зажуришся: ганчір’яне барвисте
повисло щастя у тенетах. стисни
кулак до болю, чи зійди на виск –
залишиться
чекати на вознесення кирпатих
богів, щоб не за бороди хапати,
а за поли – так легше грішним бути
й не гірший гріш…
мовчи тоді й про марево у спадок,
про порохи, що, може, і - не брудом,
що брут - і до, й опісля, що у грудях -
так, павутинка…

***
жалко – у бджілки
хз

як воно, кров розганяє тілом -
а дзижчання - не чуть.
парко.
і тчуть павутиння ткалі:
хмару – в сувій, махом,
мов кульбабу бджолиних крил.
і біло ж
крізь тканину просвічує чудо –
ковила на горі Касовій
і дощу жала -
пасма над золовідвалом...
а небо біло горить бджолі
Іроєм,
втраченим жалем.

відчайдушне

рибка. у жмені. стиск.
виживеш? все одно.
тільки-но щогли прошиють спину
(в холод, в небесне дно
пробуєш так врости?) -
спиняться дзиґарі.
спливати часу пісною піною
черевом догори.
гіркнеш. і менше з тим.
все, що мина в тобі,
розтане болем у тілі двічі -
двічі лише, не більш, -
прагнучи висоти...
писано на роду
іти, зборовши нарешті відчай.
лишиться – вічне. Ду…

* * *

ще, можливо,
перепливши протоку, дістатись острова,
де стина між скелями гострий протяг,
що породу вивітрює в зяючий простір,
залишає їстивне - пшоно із проса,
залишає інтимне - дірявий чобіт,
мов метелика - синього, майже чорного,
у каміння втиснутого... - і нічого
іншого вже не марилось –
відучора.

* * *

Сонце, чого ж ти, смійся...
Все було – як годиться, як у людей:
лісопосадка, дерево, годівниця і т.д. –
голуби і синиці...
Хіба лиш підсúпати зéрнят, проса – самій все,
мій се, казала, клопіт...
Смійся...
Кажуть, ніби молитвою – замість жертви...
А я оце птахам принесла жерти.
Видзьобають – чим не радість? А про мене,
сміху тобі – жменя,
осениця.