national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Світ в мені – глина самотності

ПІБ чи псевдонім: Єлизавета Горбачевська
Вік: 18
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: НПУ ім.М.П.Драгоманова
адреса: progresiya@gmail.com
Три факти про вас:
Пишу.
Фотографую.
Люблю.

Поезія:
Вшиті в нутро,
Запечатані Богом на спомин,
Схильні до слів
Почастинно відходимо, бо
Спізнані ми,
Наче листя потому
Як впало на спізнане дно.
***


Вічі і вічка напруги –
Глузд тятиву перерве – і на грудях вуста;
Мить – архаїчна, тож плід не завадить. Удруге
Хтось порахує гачечки чужого листа.
Блуза, мов стебла опалі –
Зсувом по тілу й відбитком у сонмі зіниць.
Взимку цвітуть полюси і затьмарені кали –
Кожен показує Богу придуману міць.
***


Піваркуш ухопила й подалі
Зі штопаних чобіт і спідниці.
Скелясті до тіла споруди прикипають.
Йму віру, йму.

Грушами звисає пороблене
І вхопити мені його несила.
Скільки моря й землі спекотної –
Все під ногами.

Вже дванадцята змінюється на першу,
А я – несамовито деруся.
Наздоганяє сиве півдитя,
Але я його не бачу, не бачу.
***


Ра дивиться на світ бурштиновими очима,
Я – безлиста – цілую твої рамена.
Дзвін холодний – слово в слово – ніби звідти
Повертається давня любов до нас.

Рахманний вітер сповиває золотаві кучері,
Зів’ялі ромашки лонами туляться до ніг.
Дихай, дихай, допоки я не ляжу в травицю, –
Ми так давно блукаєм сухими стежками.

Тож зробімо, бо степовий Бог не чекає.
Зерниною – місце в місце –
Впадемо досвідом у глибоку і темну яму:
Там і проросте нове лоно забутого дня.
***


Світ в мені – глина самотності –
Ліпиться, ліпиться поверх нерівностей губ.
Сотні дерев – мовби люди – мене обирають –
Я ж бо – старанно сповиваний долею куб.
День – це початок, і ніч – це початок –
Згустки правічного сонця віконних зіниць.
Усміх з журбою мене перевершить, а нині
В світі я – голос і слово моє – горілиць.

***

Сплутані обриси знову видніють на сонці,
Дивно-чіткі, немов скабка в бурштині фаланг.
Місяць двосічний кінцями торкається вкотре –
Обмаль того, що сьогодні повідає Ґанґ.

Річка – не хвиля і море – не хвиля, тож нині
Ступиш на камінь, а він уросте в півноги.
Вічним здається небесне, але проти цього
Обрис питання: чи в грудях є три береги.
***


Як світло у міжгір’ї губ – твоє зникоме й незникоме
Ввігне розмите і число. А є життя, воно потому
Іде вперед. Усе, що треба, і ця балада німоти
Мов осад сяде на мені. І не піти, за чим іти?

Як мед між вигинів терпкий – твої квітки чи знову хвоя
Збере плоди й насіння днів. А я між ними золотою.
Зімнеться осені каркас – тому що є воно просте,
Останнє є, і те, що перше – таки у справжність проросте.