national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Ти моє болісне марево спогадів

ПІБ чи псевдонім: Валіса Блажко
Вік: остання частина життя
Де живете: м.Запоріжжя
Де навчаєтесь чи працюєте: ЗНТУ,  каф.економіки
адреса: klimina@zntu.edu.ua
Три факти про вас:
Життя рухливе, життя бурхливе, не маю  спокою ні в якім покої - це жарт.
А якщо серьозно: народилась трохи зарано,  тому зараз саме для мене сучасна  молодіжна культура, в кращому її  проявленні.
Мої захоплення такі різнобокі, що  штовхають мене у всі боки:

теслярство,захист тварин,танці, дизайн,  рок-музика, філософські  науки,компьютер,опера,вишиванки, шиття  бальних суконь, редактор стінної газети,  організовую свята, ще багато всього все не  перелічишь. Одним словом - життя цікаве.


Поезія:
                ***
Скільки краплинок в життєвім розмаї
Згадані згаслі й далеко заховані
Мрієй осяяні, дивно зіпсовані
Містяться в пам'яті моїй здивованій

Скрапленні гіркістю неповторення
Зліплені кривдою нерухомою
Все оживають вже зовсім спотворені
Старістю, мудрістю та невдоволенням

Хто ви? Мої невимовнії подруги
В часі розкидані, розумом звитиї
Нащо лишаєте слід закарбований
Десь і колись душею пролитий ви?

Ти моє болісне марево спогадів
Серцем повите та тугою вкрите є
Знов виринаєш із  пам'яті полум'я
Та не даєш нічому зотліти ти

Раптом злітаючи, знову вертаючи
Тебе, події та почуття
Тільки осліплюєш, знов спокушаючи
Та не даєш, як завжди, забуття

          ***
Змиває дощ буденні злидні
Тиждень сумує вітер
Стигне в часі вельми все
В ці сірі сутінки крадеться біль  надмірний
Невпорядкованой душі

Що день дає, застиглий мимоволі
Рясні дарунки? Долі пестощі? Грайливі сни?
Якого й де чекати порятунку?
Чому від щастя він далеко так несе

Дитячі спогади - таємне королівство –
Примарні іграшки – весь  час зі мною ви
Величні й дивовижні ці малюнки
Розрізняють й висвітлюють світи

І зараз, так, як тоді я на згадку
В великій темряві прийдешнього буття
Лише спроможна краяти щодення
І в кладовище спогадів складать

Не маю я зв'язку між спокоєм і рухом
Живими лише є казкові сни
Там справжнє все і де не кинеш оком
Відлуння дивовижної краси

Там колір є, є буйство звуків
Все зле тьмяне, в окремості немає самоти
Там ти не ти, а лише спокій
Блаженний дотик висоти

ОСІННІ РОЗДУМИ

Поодинокі безпорадні
Минаються останні дні
Багряні осені змагання
Виблискують на сірім тлі

Все осінь вкрила жовтим цвітом
Пожовкле сонце світ втіша
Минуло літо – к новим звітам
Повинна звикнути душа

Душа – нестримана коханка
Злітає в осінь, рве, гнітить
Вирішує шляхи од ранку
Надвечір іншими летить

Ця сповідь – в потаємній змові
З перелісками денного життя
Запрошуючи до розмови
Є найвибагливіше  “Я”

“Я” містить осінь кольорову
Вирує думками, блукає в сні
І наполегливо довкола
Збирає витівки свої

Ласкавий простір, гомін часу
Виплескують найтаємничу мить
Дбайливой долі вдалу вдачу
Турботливе життя містить

Я до гори здіймаю  руки
Вітаю сіро-жовтий день
Приймаю в спадок вічні муки
Краси і втоми безнадійнь

     МОЛИТВА

Простір…шлях….безмежжя…
На синьому тлі обережно
Криваво-червоне сонце
Сповзає у ніч…
- Узбіч
Самотнього дерева чорні віти
мережать і захід і схід
- І цей краєвид
Псує щось незграбне,
мале
- Але є…
Воно проростає і косі проміння
скидає на все
- Що се?
Це повне і невимовне,
кожній людині знайоме і зле
- Зле…
Чому зле? Що тугою сіло,
камінням здавило?
- Воно живе?
Не тільки живе,
а й жиє
- Де?
В серці. Рветься тужить
І дуже болить
- Гнітить…
Й посилає стиха чорного дерева віти
Звідти відповідь віднайти
- Знайди…
Знайди і огорни
Білим сонця сходом
Згодом?
Ні! Зараз перестрибни,
перестрибни ніч
І розгортай скоріш.
Там, в зеленім спокої
І в річково-зміїнім клопоті
З листям гойдається віть,
           СПРОБУЙ ЗМІНИТЬ КРАЄВИД

 

                ***

Цілунки, пестощі, відтінки –о, ці чуття!
Бурхливі вчинки викохують вони завжди,
Це марево схиляє мирну душу
На войовничу стежину заступить,
А як висушує, і мучить, і гнітить
О, ця любов – якась химерна мить!
А в тім лише вона тримає світ.

Завжди отак було.

Вже постелила ночі вечірня мла.
Я спати ще не хочу, я думаю про тебе
Я люблю.
А що люблю? Дивитися у вічі,
У океан подій, вже передбачених бажанням,
Про легкий дотик. Огорни відлунням
Моєї пристрасті. Я ще жива
А ти живий? Тебе я досі ще чекаю,
Полинемо в далекі краї
У почуттів шалений зліт.
Верни мені мене мій світ.

             ***
Огненная  бездна неба. Изогнутое тело  дерева взметнувшегося вверх, унылые ветви  в безутешной  тоске по угасающему солнцу.  Ближущаяся ночь тушит день. И когда  пройдет привычный  цикл – вновь  возродится цвет,  разольет свои нежные  краски рассвет, -  ты можешь  не увидеть  его.
Утешайся этим деревом и этим заревом. В  любом случае завтра будет ветреная  погода.