national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

У чоботях мураха холоду зашурха

ПІБ чи псевдонім: Дика Світлана
Вік: 18 років
Де живете: м. Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: НПУ ім.М.П. Драгоманова
адреса: sveta.dickaya@yandex.ru
Три факти про вас:
люблю щире спілкування
хочу,щоб мої вірші торкнулися сердець мільйонів
люблю побути насамотті
 

Поезія:
В багні, в багні мовчання потопало,
Загрузла мова у віках.
Де дух пропав – там все зів’яло,
Там сльози жалю на щоках.

Як цуцик, тремтячи від страху,
Коліньми землю зітряса,
Знялась душа й дала би маху,
Дала б загарбі відкоша.

Та ідеали вже погасли,
Моральність канула в віки,
Затихли прапоринні гасла,
І ми стоїм, мов тупаки.

Рука вже шаблі не утрима,
Жупан на кістці не втримать.
Якой ціной панами стали,
Хто змусив совість задрімать?

В багні, в багні мовчання потопало,
В смолу тини всі вимащало,
Немов нечистая дівиця,
Пішла в болоті утопиться.

Ти – раб і душу рабську маєш,
Коли мовчання дозволяєш
Роби, кричи і бийсь до скону,
За долю, правду, силу, волю!
*********************************

Забрав з собою ти валізу,
В якій було моє життя.
Не назбираємо з тобою ми вже хмизу,
Не вкинем дров в багаття каяття.

Ти йшов, і дощ ,спікаючись об землю,
Спинити намагався все думки.
Ти йшов в тунель, в кінці якого бачив світло -
А я - жорсткі обійми самоти.

Ти взяв з собою парасольку,
Сховавсь від злив холодної води.
Мені ж хотілось лиш одного -
З вікна у темряву піти.

А небо плакало чимдужче
І залишало на сфальті мокрий слід.
Ти йшов ,ступаючи на сльози,
На той холодний листопадовий привіт.

В руці холола чашка кави,
В середині образа запала.
Без тебе вже нема бажання,
Нема бажання до життя.
******************************

Опів на шосту. Я.Трамвай.
Поперед мене тінь сонливих марень,
І буркотливий смак міських кав'ярень
Вуста ще в каву не змочив.

На вікнах пустотливий морозець
Розвів балет химерності сніжинок.
І пензлювати хоче ще митець,
Не чтючи актів і доктринок.

Опів на шосту. Я.Трамвай.
Дрижить мотор, в салоні ледве сніжно.
Людське нутро, закутане у шарф,
Трясе від порухів бентежно-ніжно.

До пункту я призначення впряму,
До станції метро у холодильний ящик,
До люду сонного жалю,
До інституту, де граніт гризу.

Ось на табло вже шоста засія,
І на поріг очей стає вже сонце.
Багро світанку пробуджа
Містян голоднії уми
Й з-під ковдри витяга їх млосно.

Вокзальна.Ескалатор.Газетяр.
Холоне кава у руках прибулих,
Які тікають від минулих,
Сумних нездійснених надій.

У чоботях мураха холоду зашурха,
Кусьне за пальчик зубом-морозцем.
Тим самим вже, знайомим нам митцем,
Який на вікнах презентує фарбоплеси.

Біжу в ''трубу '' ,виходжу і сіда,
Тримаюся за жовтобокий поруч,
І ледве відчуваю поруч
Спокійний дотик звичного життя.

Опів на шосту.Знову я.
Ось так по колу в п'ятидення.
Який солодкий смак життя,
Якщо у ньому є натхнення.
**********************************
Шановні, за вами майбутнє,
Можливо, щось буде і путнє
З пустих ваших п’яних голів.

Із зашморгу з хмелю звільнітесь,
Хоч раз на тверезу прокиньтесь,
Погляньте на світ і себе.

З макітри ж не вичешеш дурі,
Ні в якій фізичній культурі
Нога ваша зась не була.

Обійнявши пляшку, солодко сопете
Десь по захалустях, в когось по кутках,
Та хіба є дія у пустих словах?

Гроші всі батьківські підуть на цигарки,
За які матуся спину надрива.
Та хіба цікавить вас чужая доля ,
Коли вам і ваша серцю не мила?

Таких у Союзі звали туніядці,
Ну а я сьогодні , деградантом зву.
Ось таке, шановні, з вами в нас майбутнє,
Ось таку самі ми вирили діру.
***********************************

Не стане більше сили відсахнутись
Від рук твоїх медовості долонь
І крадькома чужинцю посміхнутись
Від тебе як подалі осторонь.

Вже окуляри сірі не рожеві
Я лиш щоденно надяга
І стежки рідні споришеві
Ввісні я часто спогляда.

Таких як я мільйони на планеті,
Таких як я життя за обрій занесло.
Ми звикли жити у чужім наметі,
Бо наш у річку кинуто давно.

Сини,Вкраїно, гинуть за Європу
В боях за гроші крові пролива,
Із шкіри пнуться і вилазять
Й життя щоденно проклина.

Шукала щастя за кордоном
Та рада, що хоча б жива,
Бо скільки є таких у світі,
В котрих схилилась голова.

Я повернулась, я стою,
Поріг України цілую,
Вустами спраглими молю
Не залишай її самую.