national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

У слів піднявся тиск і їм погано

ПІБ чи псевдонім:Славінська Олена
Вік: 21
Де живете: Житомир
Де навчаєтесь чи працюєте: ДЖУ ім. Івана  Франка
адреса: olena_slavinska@ukr.net
Три факти про вас:
Люблю подорожувати зі своїми друзями.
Займаюсь волонтерською діяльністю.
Улюблене місто - Львів.

Поезія:
Вона любила сонячні обійми,
Ловити небо лініями долі,
Вплітати у вінок листочки щастя,
Й динаміку пульсуючої волі,
Що так приємно тисла на зап'ястя.

Він жив дощем і жив коли йшов дощ
Сплітався з небом кульками озону
В навушниках звучала тиша й рок
І відголоски осені сезону
Напереміну з терпкістю думок.

І тільки небо їх завжди єднало
Дощово – тепле. Сонячно – вологе.
___________________________

Все пройде…
Розлетиться на атоми віри.
За потоком дощу
Розіб'ється об темний асфальт.
Позлітає, мов лист,
Пережовклий і пересивілий
Із вчорашніх сенсацій
Й загублених шпальт.

Все пройде…
Час терпляче стирає кордони
Ірреальність – реальність
Сплітається поглядом мас.
Псевдо-ідоли, псевдо-кумири,
Корони. Приміряєм не ми –
Приміряють на нас.
___________________________

Затримується колір фарб
На кінчиках твоїх долоней,
На символах зів'ялих ролей,
В потоці світла денних ламп.

Затримується стиль повітря
На нитках легеневих днів,
На колах про'житих життів,
В обіймах стомленого листя.

Затримуються рухи рук
На силуетах ностальгії,
На перехрестях сцени-мрії
Регулювальник скаже «Рух».
______________________________

Її парасолька жовта, немов кленовий  листок
Що губиться між підошвами перехожих,
Танцює в полоні вітру. Розхристано. До  дірок.
А часом себе латати краплинами може.

Її синьоокий погляд , немов сезонна  блакить
Що розкриває надію на теплий вечір.
Притягує авангардом. Повторно малює. Мить.
І знов розчиняється в небі зливою втечі.

Її темносірі туфлі, немов почорнілий  асфальт
Шукають загублену тишу і спокій у місті.
Там де жовтіють клени. Небо, немов старий  альт
Соло перебирає на струнах листя.
_____________________________

У слів піднявся тиск і їм погано,
Мігрень накрила символічні знаки,
Чекаючи на затяжний світанок,
Ми одягали мовчазні відзнаки.

Словам було погано відучора,
Магнітна буря вперто щось блукала
Алеями наших розмов. Лиш кола
Топила всі образи і зникала,
Лишаючи по собі
Липкість рук.
________________________

Дивлюся на тебе.
Твій погляд – розпечене небо
Поглинає акустику кардіограми душі.
Дивлюся на тебе.
Твій погляд – блискавки-нервом
Спазматично вдаряє в судинно живі колажі.

Я шукаю рятунку.
Та неба тепер так багато.
Кожен крок від безодні –
Лиш крок до нового вогню,
Що в зіницях твоїх прокидається
Дрібним стакатто.
Інквізиція завтра.
Де?
Дощове авеню.
______________________

Моментами тиша
Здавлює горло,
Руки і сни,
Стрибає на ліжку,
немов п'ятирічна дитина.
Згортає у ковдру
Аромопелюстки весни
Павукоподібно
Розрядами б'є павутина
Часу.

За кожним акордом
Поділиться стеля навпіл
Напівголосами
З'являються сотні
Ілюзій.
Де тиша
(чи то п'ятирічна дитина)
Шукає вініл, для того
Аби поклонитися музі
Джазу.