national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Усім вітрам на зло, і буревіям

Вік: 17
Де живете: Киев
Де навчаєтесь чи працюєте: КІК
адреса: hata.2010@mail.ru
Три факти про вас:
Вже ти пройшов ,а за тобою інші,
Я в кожному своє щось залишу,
Але не змінними є мої вірші,
Ніби листи минулому пишу.
У кожному про біль і про кохання,
Спіткнеться рима де-не-де,
Я не прошу всеукраїнського визнання,
Лиш хай хоть хтось у них своє знайде.

Поезія:
Молчанье разрывает тишину,
И миг тревожит тихое сознанье,
Меня опять оставили одну
Наедине с прерывистым дыханием.
Мое создание не интересное совсем,
Ни для судьбы, ни для людей под небесами,
Но я совсем им не подвластна всем,
За то, что я живу спасибо маме.
И не примет народ мою вину,
Воспринимая государственными снами,
Не как людей, а как меня одну,
За это так же благодарна маме.
И для любви я лишь одна из них,
Смотрю на мир влюбленными глазами,
За то, что я могу любить других,
Я тоже говорю - спасибо маме.
***

Неначе пісня, вириваються з душі
Ніжні слова із божого повчання,
Ви вчителі мої,товариші,
Слова для всенародного визнання.

Я мовою всім людям покажу,
Що сильні та могутньо-материнські
мої слова, обійденого віражу,
Мої слова-то мова українська.

Мова буття і гордості народної,
Мова життя і молоді голодної,
Землі і неба, в сонячнім смерканні,
Мова моя-то радісне кохання.

У свіжім житі, у садах зелених,
У добрім літі, і в вітрах шалених,
У кожній на траві росинці,
У господині справжньої в хатинці.

І хай схиляють голови до долу,
Перед словами нашого народу,
Ми лиш частина славного стодолу,
Але й започатківці роду.

Ми вознесемо наше сьогодення,
І кожен хай у мову поринається,
У цьому суть вкраїнського натхнення,
Адже, саме із нас Україна починається.
***

Буденність тихого людського віку,
Брихлівість слів й невистражданість днів-
Усе це так знайомо чоловіку,
Нестерпна жаль і передвчасний гнів.
Недокохонність , безвідносність, сила,
Розумний вид й плетіння із троянд вінки,
Осудять – всі, не виправить й могила,
Дарма лиш намагаються жінки.
В крові лиш воля загартована роками,
В душі лиш пам'ять про німі тіла,
І зашрамованими ніжними руками
Вони повторюють свої «добрі» діла.
Вони найкращі в світі дідусі і тати,
Вони найгірші в всесвіті любці,
Про них усе життя я можу розказати,
Але від слів оцих залишаться рубці.
Оттак й живем, що краще нам мовчати,
Слова пусті, пусті і їх серця,
Хай очі кажуть - що душа буде кричати,
Гарніше ми не знайдемо мовця.
Ви наша біль, але вже звиклось нам боліти,
Ця наша біль в собі любов несе,
Адже що ж нам без вас у цім житті робити,
Як ви - наша любов, ви - наше все.
***

Лиш мить змінити може всю історію,
Словом одним, змінитися майбутнє,
Я по життю не хочу йти в теорії
І лиш для кількості бути присутньою.
Усім вітрам на зло, і буревіям,
Хай й по камінню тягнеться мій шлях,
Я висотою на розкішних віях
Всім покажу що воля є в очах.
І коли почуття неподолані
Стоять у горлі словом золотим,
Не буду відповідь доносити мовчанням,
І поглядом увінчувать німим.
Бо все життя - це вибір невідомий,
Від вибору простягнеться життя,
А доля, то вже вигад підсвідомий,
Для сенсу нескінченного буття.
***

С небом навсегда проститься
И раненой птицей в жестокость асфальта…
Это тоже самое, что солнца стыдиться,
Накидывая на себя угрюмые пальта.
А кто виноват, что нет больше силы,
Ведь мать же просила туда не летать,
Но нам же так хочется быть там, где когда-то любили,
И когда-то любимым многое сказать.
- Я упала… но ты ,мой сокол, не встревожен,
Твоя ненависть противоположна моей гордости,
Мне кажется, что всем полётам конец положен,
Я на земле, и мне хватает твёрдости.
Я не забыла, как летать, но не взлечу…
Не потеряла крылья и к полётам страсть,
Я просто снова на асфальт жестокий не хочу
Упасть. К твоим ногам упасть.
Когда была как все - мной восхищались,
И тем, что вопреки всему могу летать,
Но когда падала, со мной ведь даже не прощались…
Хотя и знали - не суждено мне больше встать.
И пусть твердят, что все мы на ровне,
И пусть твердят, что так летать устали,
Они даже не соображают как больно мне,
Я больше не взлечу, мне крылья обломали …
***
Былое - будто что-то недосказанное,
Не сбывшихся надежд порок,
Мы всем твердим, что непредельно разные,
Упершись судьбами в небесный потолок.

Простившись с мыслями отчаянно,
Случайный взгляд вернет мои мечты,
По жизни неотчетливо припаянные,
Мои дела непринужденной красоты.

Людей забытых в мире не бывает,
Мгновение хранит в себе народ,
Но тот, кто их безбожно прославляет,
В себе теряет запрещенный плод.

Искусный вид неопределенно ясно,
Манит к себе ценителей побед,
А мы живем. Живем мы не напрасно,
А с осознанием не осужденных бед.

А что внутри, романтика, признанье,
Их на поверхность грех не отпустить.
Мы - не любовь. Мы разочарованье.
Любовь за это любит часто мстить.

Полёт под звуки вальса и гитары,
Где смысл вы хотите мне сказать,
Раз слышу в такт сердечные удары,
То кто сказал, что не могу летать.