national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Вечір тихий і прозорий, розірвав мої слова

ПІБ чи псевдонім: Бригар Сергій Вікторович
Вік: 23
Де живете: Одеса
Де навчаєтесь чи працюєте: Працюю копірайтером, фрілансером, кореспондентом...
адреса: sergij_brygar@ukr.net
Три факти про вас:
Я є переконаним і послідовним патріотом!

Я бачу літературу в собі, а не себе в літературі!

Я обожнюю природу!

Поезія:
ЧАС

Спів на сум відповідає
кращим спогадом добра,
просто темна ніч лишає
біль злиденного тавра.

Хтось бере тебе за руку,
чи торкає за плече,
це лиш мить пустого звуку,
тільки час завжди тече.

Заповняє порожнини,
як навчився вже давно,
і летять пусті години,
а тобі вже все рівно.

І не маючи пристанку,
рвуть твій простір на шматки,
залишаючи світанку
незакінчені рядки.

Ти підеш варити каву,
і здається, все як слід,
тепле Сонечко, ласкаве,
зігріває цілий світ.

Коли погляд зупиняєш
на прозорому вікні,
хоч на мить, а забуваєш,
що горить все у вогні.

Є можливість залишитись
в променевім сумі скла,
але пам’ять буде битись
зі стінною, що звела.

І душу твоя крилата,
що тягнулась до тепла,
знову зможе заспівати
пісню спокою без зла.

2008

РІВ

Нещодавно запалився,
а тепер уже згорів,
від безцільності втомився,
впав в глибокий темний рів.

Не шукають собі Бога.
біси, темінь і війна,
ними змощена дорога,
кров від сліз, на дні вина.

Я сиджу, дивлюсь на небо,
глибина забрала дні,
а мені їх і не треба,
в нескінченнім, чорнім сні.

Хочу жити, а не можу,
тільки є зворотній бік,
це так сумно, так вороже -
проповзти короткий вік.

Щось зробило анекдотом
рух до кращої мети.
біль і сором слова «проти» -
з цим до цілі не дійти.

Мрію, щоби зрозуміли -
маю сльози, або сміх,
хочу, щоби було біле -
маю тихий, темний гріх.

Маю спокій на кордоні
однотипності думок,
а ще номер в телефоні,
і невидимий замок.

Я один, а їх багато,
цих надуманих химер,
навіть важко рахувати,
ніби я уже помер.

Ніби з повісті про мене,
хтось отримав гонорар,
і тепер вже щось шалене
продається, як товар.

Лабіринтами блукаю,
вихід досі не знайшов,
що не так, і сам не знаю -
зараз зло і є любов.

Я плюю в її обличчя,
те, що досі, як стіна,
там, де дивне пограниччя,
неба, прірви і вікна.

Що ж, ці образи даремні,
все, що було-так і є,
мабуть трошки неприємно,
але кожному своє!

2009

СМЕРТЬ ТВОРУ

Вечір тихий і прозорий, розірвав мої слова,
перекинувся на місто, закрутилась голова.

Замість суму на прощання, тільки крапельки дощу,
а у фразах мало змісту, отже я їх відпущу.

Між вином і теплим пивом, зовсім трохи темноти,
на папері сподівання, що до купи не звести.

От папір уже згорає,
попеліючи на дні,
і новий квиток до раю,
знов дістався не мені.

Знов пуста балаканина, і вино неначе кров,
тихим вечором останнім, не помре одна любов.

Темнота, кричать тварини, за вікном іде життя,
ну а люди вже під ранок, знову виметуть сміття.

Тихий вечір наостанок, повернув мої слова,
Ну а потім, поряд з ними, проясніла голова.

Гірка попелу і спокій,
Вже без пива і вина,
Рівномірний і глибокий,
Сон, поглинув все до дна.

29.05.2011

ЧОРНА КІШКА

Чорна хазяйка старенького двору,
тихо крокує на власних просторах.
Справді розумна, така загадкова,
з нами, людьми, вона не поговорить,
їй і без цього живеться чудово.

Вона засинає на світлій терасі,
щоб потонути в застиглому часі,
бачити сни загадково-прозорі,
що розіллються в спокійній гримасі,
і намалюють їй місяць та зорі.

Гарна володарка темряви ночі,
скоро розплющить засвічені очі,
стане тихесенько двором блукати,
просто робити все те, що захоче,
мабуть цю волю і я хочу мати.

Ми ж не знаходимо волі у місті,
там де постійно безрадісні вісті,
іноді заздрю тій чорній тваринці,
коли поспішаю і мчуся на місці,
і між людей почуваюсь в звіринці.

29.06.2011

ПРОГУЛЯНКА МІСТОМ

Прогулянка містом навіює спокій,
духмяний і тихий, але однобокий,
а винятком стали хіба що машини,
що димом закрили окремі хвилини.

Гуляти не хочу, гуляти не треба,
а треба шукати під сонячним небом,
не тільки зими чи весни ідеали,
а гроші і гамір, міста і вокзали.

Заходжу у хащі, в бетонні окови,
і знов розумію, що не випадково,
міста і безодні, вокзали і спокій,
змішались у сон загадково-глибокий.

Сиджу за столом і читаю газету,
про те, як не просто живеться поетам,
про те як у світі шумлять буревії,
і де продаються бездумні повії,

Мене вивертає, не хочу читати,
але залишились безликі цитати.
Не знаю, що далі, зроблю собі запис,
а ще знаю точно: пора прокидатись…

19.06.2011