national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Він тягне небо в свій рукав

ПІБ чи псевдонім: Наталія
Вік: 18 років
Де живете: Рівне
Де навчаєтесь чи працюєте: Працюю та навчаюсь(5-ий курс)
адреса: Natalia.Radkevych@gmail.com
Три факти про вас:
1. Він став поетом - для математика в нього не хватило фантазії(і це говорить бухгалтер)
2. Навіть Кращий жокей не приходить до фінішу раніше свого коня.
3. Він не приписував собі чужих думок. Він приписував свої думки іншим.

Поезія:
Місто

Люблю своє місто,
Його будинки хворі-хворі,
Тролейбуси, як те намисто,
Що склада на небі зорі.

Світанок на долоні,
Помаранч серед безодні,
Його металеві скроні
Та зупинки трішки нові.

Люблю його грім і веселку,
Посмішки добрих людей.
Завжди приємну атмосферу,
Під ліхтарями – танець тіней.

Росу, що ніжить тіло,
Міцні й кремезні гори
Розташовані уміло,
Не вимагаючи покори.

Люблю його світлі думки,
І темряву чорних ночей,
Щодо погоди різні смаки,
Та посмішку дивних очей!

* * *

Одного разу Бог сказав Адаму:
«Створю-но тобі красу незнану!»
Надзвичайно довго думав над цим Адам,
І сказав Йому: «Ребра тобі не дам!»
Б: «Ну будь же ж ти хоч раз мужчиною,
Благородною, але холодною лавиною!»
А: «Та я б із радістю, але передчуття погане,
Немов чекає мене щось незвідане…незнане…»
Б: «Ти не переживай! Буде тобі щось прекрасне,
Інколи лукаве, дивне, але зазвичай ясне.»
А: «ну добре! Так і бути, ребра частину дам,
Але раптом що, керувати світом буду сам!»
Мудрував Господь аж цілу ніч і цілий день,
Як створював прекрасне, то співав чудних пісень.
Б: «Адам, дивись-но, який чудовий екземпляр!
Цінуй її, це тобі від мене найбільший дар.
Ну ти подивись, яка фігура, очі губи, руки,
Але з характером…ну буде трішки більше муки.»
І вийшла жінка, і серце Адама полонила,
Хоча її душа усе прекрасне щиро любила.
Одного разу у саду стався інцидент,
Скуштувала Єва трішки не той інгредієнт.
І вигнав Господь їх в реальний світ,
І ось подібні їм вже ходять скільки літ.
Корить жінка серце мужнього чоловіка,
Але все ж сильна стать світу Владика.
Але все ж колись опиняється у наших ніг –
Спочатку чоловіки, а десь поряд котиться світ!

Єдина посмішка

Він тягне небо в свій рукав,
А зорі сиплються в мішок.
Постійно місяця питав:
«Хто ходить там, поміж зірок?»

Місяць промовчав і сховався,
А сніг змітав його стежки.
Він мовчки небу посміхався,
Замолював гріхи тяжкі.

Та не пробачить він собі,
Ходитиме по світу тільки сам,
І литиме гіркі думки,
Де холодно ходити Вам.

Шукає поміж зір кохану,
Яка втекла, бо він заплутався в собі.
Вже стільки років, шукає серед неба,
Єдину посмішку, що втілює казки.

Кохану, що дарувала ясні зорі,
Що вишивала на синім полотні.
Але згубилась у тім холоднім морі,
Та й розсипались усі її дари!

Ставка

Граємо в покер,
Ставка на життя.
Погляд, як докір,
Викинеш в сміття.
Блефує хтось.
А хто посмів?
Спека та мороз,
Поміж сірих днів.
Зайвий гравець,
Посмішка в кадр,
Скотився нанівець
Весь його азарт.
Карти на стіл,
Гроші – сміття.
Він не хотів,
Ставити на життя.

Песимізм

За свій песимізм, я мушу платити,
Я мушу платити і йти.
Коли так хочеться жити,
Так хочеться жити, мушу піти.
І подихом осіннім, озирнувшись,
Подихом осіннім, дзеркалом живим,
Відлунням знову посміхнувшись,
Посміхнувшись, маревом нічним.
Востаннє йти по зоряній доріжці,
По зоряній доріжці - в небуття,
Будь-хто, міг би бути на тім місці,
На тім місці, де я прожила своє життя.
Комусь назавжди залишусь такою,
Назавжди такою, як була.
Бавлячись небом, сонцем і весною,
Бавлячись, за щастя платити – могла.
За свій песимізм я мушу платити,
Мушу платити і йти.
Посмішкою небо зігріти,
Просто зігріти й назавжди піти.