national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Воспитанные в мире свободы из комплексов

ПІБ чи псевдонім: Катерина Пікуль
Вік: 20
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: КНТЕУ
адреса: kaaatja@ukr.net
Три факти про вас:
не вижу снов
колекционирую ключи
люблю создавать рекламу

Поезія:
***

Усе не так, все не зі мною,

Сховались очі од весни,

Я залишаюся зимою

Прости мене і відпусти

 

Сяє сонце, небо квітне

А дощ цей теплий і м'який

Лиш нам удвох все непомітно,

Навколо світ німий чужий

 

Щоранку прокидаємось у пеклі,

Бо хочем та не можем це змінить.

Нам залишились тільки губи теплі

І неосяжна та на жаль коротка мить

 

Ми загубились, стерлись не лишились

Усе святе розвіялось, минуло

Чому, чому так тяжко помилились?

Невже даремно все що поміж нами було?

 

Чому все саме так у нас з тобою?

Цей світ створили ми та він не наш.

Похована, похована не нашою весною

Залишений покинутий пейзаж

 

***

На підвіконні у думках муркоче наче кішка

Сидить і дивиться замріяно в вікно

Нема бажання повертатись у пусте холодне  ліжко

Надворі зимно сніг замів сліди його

А за вікном ввесь світ осяяний світанком

І у очах відлуння снігу льодяний кришталь

Вона вже звикла так стрічати ранки

Ніч з нею ділить всю свою печаль

І поступово розчиняючись в думках

Кожного разу легше пережити тишу

Стелиться сніг та відблиск сонця на дахах

Ранок приносить день та мрію ліпшу

 

 

***

 

Она стояла и смотрела

На него с каменным лицом

И вспоминать не захотела,

Забыло сердце кто был он.

Быть может до сих пор любила

Знала что и он влюблен

Но лишь стояла и смотрела

На него с каменным лицом

 

***

 

Я одеваю маску Будды-

Ноль эмоций, ноль сомненья

И обещаю что не буду

Реагировать на откровения.

Я ложусь в позу эмбриона,

Сжав кулаки, зрачки, все мышци.

Мне кажется что так не больно,

Мне снова ничего не снится.

Я закрываюсь в себе снова

Миру открыв глаза – замок на сердце

Это уже совсем не ново

Просто рестарт обратно в детство

Я собираю куклу вуду,

Осколки фраз, остатки мыслей.

Я ее спрячу и забуду

Чтоб не пересекались жизни.

 

***

снова не то... и уж точно не с теми...

но как прежде спокойна когда все на  пределе...

снова не там... в никуда ниоткуда..

я почти уже знаю как там - на Бермудах...

 

Мне нужен был глоток кислорода

чтоб сказать не люблю не видеть больше  года

пять часов чтоб заснуть, два чтоб снова  влюбится,

месяц что бы тебе изменить, полтора чтоб  самой изменится

 

Сидят в темноте ищут пустоту

Не говорят о себе растерявших мечту

Не чувствуют боль она часть их жизни

Для них каждый чужой начиная с близких

Потерянные в обществе случайно-нарочно

Забытые как мебель не навсегда но  бессрочно

 

Одиночество в глазах современного  поколения,
немного похоти, все остальное - сомнения.
Воспитанные в мире свободы из комплексов
живут с болью в руках вместо компаса.

***

В День Святого Валентина

Він прокинеться без неї,

Здійме повіки проти стелі,

Згадає рік тому прохання:

"Якщо зараз підеш - це буде прощання"

 

Та мусила тоді вона піти.

Із відчаю кричав він "Не вертайся!"

"Не треба цього, бо дорослі люди ми"

Вона сказала - повернусь, він - сподівався

 

Та кожен викреслив сторінку.

За мить стерлось пів життя.

Замки змінили у будинку,

Немає більше вороття.