national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Я чула трави тихо шурхотять

ПІБ чи псевдонім: Ксеня Орлик
Вік: 25
Де живете: Кіровоград
Де навчаєтесь чи працюєте: вчитель
адреса: gozephin@mail.ru
Три факти про вас:
Різностороння
Пристрасна
Індивідуальна

Поезія:
Не зачепи мене у безголоссі душ…

Не зачепи мене у безголоссі душ,
Моя німа розпатлана надія,
Тебе я поглядом торкнути не посмію,
І вголос також більше не звернусь.

Не оброни ні слова в тіні дня,
Ні погляду, ні подиху, ні руху,
Від тебе я тікаю, що є духу,
Спіткаючись і йдучи навмання.

Навіщо ти дана скажи надіє?
Ти ніби поряд і тебе нема,
Зхмеліла трохи від життя вина,
Моя далека не здійсненна мрія.

Навіщо ти дана скажи надіє?

Фантазія…
Йшов місяць за вікном і падав лист,
Ні, ні не божеволію насправді,
Він тимчасово в році оселивсь,
Тринадцятим. Та був щасливим, правда.

Він розмішав у душах акварель,
Виписував там пензлем манускрипти,
Розмалював, розворушив не стер,
А як ішов дверима тихо рипнув

Я чула трави тихо шурхотять

Я чула трави тихо шурхотять,
Спинаються на вусики-листочки,
І віями торкаємо ми точки,
В обличчях, що так прагнем цілувать.

Я чула як сади голублять тишу,
Коли на них достиглі ледь плоди,
І манять поглядом звабливим:"Ти прийди,
Тебе душею я ніколи не полишу."

Тим часом вчені вираховують любов,
Говорять, що хімічна це сполука,
І те, що в пристрасті сплітаємо ми руки,
Всього лиш формула, а не сердечний зов.
Скажи мені то, що ж таке любов?


Павутиння спомину

Вони стрічаються щодня, але очима,
ЇЇ як бачить він притишує свій хід,
Торкає тіні в легкім порусі плечима,
Зминає пальцями уявних квітів цвіт.

Щодень ні слова, тільки погляд, сірі очі,
ЇЇ голубить він дарма, що у думках,
Якби ж хоч раз вона прийшла посеред ночі...
Сплітав би спомин павутиння по кутках

Треба

Можливо мовчки треба,
Пити життєвий трунок?
Як пазли складати небо,
Ночами у порятунок.

Заштопати чорні діри,
Залити їх зверху медом,
Щоб солодко серце тліло,
В своєму щоденному "Треба".

Ховати за пазуху слово,
Німіти в мовчанні потроху,
Чекати й чекати, що знову
Об душу не тертимуть ноги.

Так хочеться мовчати
тихо. Вечір.
Десь шепіт трав в городі гомонить.
І хусткою ляга мені на плечі
спокійна, неосяжна мить.

Так хочеться кричати
тихо. Вечір.
Сміються дикі птахи у гіллі.
Лиш шепіт трав мені на плечі
ляга у пошматованій імлі.

Так жити хочеться спокійно без надриву,
не сподіватись, не чекати дива.
А просто жити.
Тихо.Ніч і вечір
мені хустиною ляга на голі плечі