national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

"Заклеєні конверти"

 

 

"Заклеєні конверти"

Наскрізь – крізь примхи долі.
Навскіс – крізь терени суспільства!
Випробовую силу волі
Впадаючи в моральне насильство!
Своїх відчуттів перетягнуті струни
Бажання стати бездонною чорною дірою
Щоб засмоктати тебе, приховавши вбивство
Щоб лишитись навіки з Тобою.
Я – темна безодня.
Ти – моя внутрішня гармонія.
Всесвіт що ми створимо,
Буде романтичною іронією.
Квітковим садом випрямимо плечі.
Ми будемо для світу Дивними.
Торкатимемось одне одного крилами
Такими ніжними, такими білими.
Триматиму твою струнку талію
З відчуттям ідеально-прекрасного.
Ми будемо такими різними
З почуттями, мов дощ, рясними.
Ми будемо триматись за руки
Ми будемо цілувати щоки
Ми будемо кусати губи
Ми будемо відчувати СПОКІЙ.
Я хочу щоб ти лишилась
Гарною, ніжною, живою.
Щоб була десь під шкірою
Поряд з душевною глибиною.
Я буду чекати, я буду хотіти
Щоб наші вірші, мов малі діти
Так безтурботно гралися
Дивились, плакали і посміхалися…
Прямуючи одне до одного…
…у заклеєних конвертах.

 

«Трави»

Квіти в полі розквітають,
Трави ніжно з вітром грають.
Пробігають повз струмочки,
То природи милі дочки,
А дерева – то сини,
Ті, що бачать тихі сни!
Я не проти залишитись,
І води з струмка напитись.
Адже гарно навкруги,
І не буде тут війни.
Лише природа, тільки я,
Й пахуча матінка земля.
Ось дороги, втоптані ногами,
Пройду забутими стежками,
І опинюсь в країні трав,
Я, мов вітер з ними грав.
Нічого більше не потрібне,
Якщо людина також квітне.

 

«Лето творит чудеса»

Весна наступала ордами зеленой прелести
На девственную черную землю.
Разрушала непоколебимый мрак
Игривой зеленью.
Боевой клич пением птиц
Проскользил просторами пустых степей.
Весна сама не знала
Зачем это нужно было ей.
Собирая крупицами силы...
Восходила…
Распускала…
И творила…
Ждала от деревьев ответной реакции
На украшение молчаливой серой локации.
Кричала в голубое небо
Опустись ниже, сюда, на землю!
Хочу я мир раскрасить краской
Да не той, что создал бог:
Закат чтоб чудился зеленым
Над лентой фиолетовых дорог.
Хочу зеленым видеть море
И голубые провода
А огромные просторы
Заполонили красные стога.
Планы весны были прекрасны.
Прекрасным был мир что создан ею.
Но лето коварным июнем
Разрушило трехмесячную эпопею.
И расставило все на места
Черная земля, черные провода
И синее, синее небо…
Лето...творит...чудеса...

 

«Весна»

День мучений, ночь признаний
Счастье новых начинаний
Пролит свет в моё окно
Всё что было то прошло.
Я рыдаю безутешно
Обливая всё небрежно
Поливают слёзы землю
Наблюдаю и не дремлю
Как из самой глубины
В царстве полной тишины
Отступая после сна
Пробуждается весна…

 

«Ноготь»

Девушка, горькие слёзы губя,
С пола сметает кусочек ногтя.
Как мог он сломаться, как мог он упасть,
Не знаю что делать, мне лучше пропасть.
Вот красовался на пальчике он,
Теперь вспоминаю его будто сон.
Как мог он родимый, как мог он родной,
Вновь его трону, а он не живой.
Что ж за несчастье, что за напасть,
Как мог он сломаться, как мог он упасть?