national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Запаковують дні в безліч хмарок-валіз

ПІБ чи псевдонім: Дубій Андрій
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: НМАУ ім. П.І.Чайковського
адреса: dubiy@ukr.net
Три факти про вас:
Професійний музикант. Стараюсь пізнати сенс Життя...
Пишу вірші, малюю, граю...

Поезія:
У Небо навпростець...

Кошлатий вечір сяде на причіпку,
Заграє, мов кобзар на струнах верб,
Дрібненький дощ простукає чечітку
І небо викарбує місяць-герб.

Глибокий Всесвіт виполоще смуток,
Просушить вітер мряку з під очей,
Просіє тиша негараздів жмуток
Крізь срібне сито визрівших ночей.

Час заховає в скриню Незабутнє,
Розвіє в пил бетонний стан фортець
І вийшовши за фіртку свят і буднів
Душа піде у Небо навпростець...

***
Моя Пісня Пісень, моя Ладо, княгине! О, де ж ти!
Я блукаю сто літ у пустелі – мільйонному натовпі!
До самісіньких нервів вже вичовгав Душу, мов мешти,
Серед смерчу чуттів невгамовний мій Дух вічно в наступі!

Без кольчуги зітхань, лиш в колчані стріла від Амура,
Водоспад Ніагарський в очах – екзальтованість дум!
Я шукав твої очі, вуста у пророцтвах Авгура –
Цей жаги магнетизм! О, мій тисячовольтовий струм!

Моя Пісня Пісень, моя Ладо, княгине! Озвися!
Вже сто визрівших літ – сотня срібних стежинок на скронях!
Я уже свої дні по зіркам впізнаю там – у висі
І читаю щоденник життя у пошерхлих долонях...

Весняний етюд

На парканах граки завели теревені,
Волохаті джмелі бубонять «Отче наш»,
Ліхтарі край доріг – розсохаті олені
Каламутять рогами туману гуаш.

І на голки сосни дощ нанизує бісер,
Бегемота пащеку роззявляє бігборд,
Галасливі вітри закрутили свій міксер,
Світлофор-матадор злить авто сотні морд.

Сунуть хмари по небу – верблюди нав’ючені.
Що їм тиша? Коли ж є літаври-дахи!
То не небо – індичина вкрай набундючена,
Що гасає на кранах-жирафах верхи!

Твоє ім’я

Метнула жаль сто тисяч жал
І впила в серце зуби-скельця,
На паль хтось Душу насаджав,
Мели сніги із солі й перцю!

Думки розп’яли кожний нерв,
Гадюки туги стисли в горлі,
Сто тисяч раз уже я вмер,
На язиці човпуться тролі!

В очах штормить дев’ятий вал,
Пороги й греблі рве шалений!
Твоє ім’я – ніж-тятива,
Що у Душі знай ріже вени…

Поетичний модерн

Комети-бджоли над зорями-сотами,
Сьогодні до бога вже дзвонять на сотовий.

І дні навіжені, мов стріли в мішені,
Мов срібний пісок крізь діряві кишені.

Думки і чуття, мов полохані птáхи
Зривають у серці солом’яні дáхи.

Бо навіть в законників рильце в пушку
І носить зла вдача котів у мішку.

І жий ти хоч вовком, чи плюшевим песиком,
А Доля однак нас всіх вишиє хрестиком.

Тому крізь модерн цих амеб, інфузорій
Ракету Душі направляю у зорі…

Лісова пастораль

Бубнявіють думки, мов бруньки на каштанах –
Мій приречено-точний барометр епох,
Чимчикують літа у смарагдових штанях,
До березових снів їх заманює Ох.

Там готичність смерек і замріяність тиші
Запаковують дні в безліч хмарок-валіз,
Там ключі журавлині незримо нам пишуть
Довгождані листи. І бринить вокаліз.

Там протопче кабан потайні магістралі,
Кине коник підкову в поділ скіфських баб,
Пензлем вітру напише Мамай пасторалі
І запалить на щастя нам ватру кульбаб…

***
Потоки слів – енергія моєї ГЕС!
Ви магістралі дум і ДНК чуттів,
Ви закодований у майбуття прогрес,
Ви килим жил та нервів на плечах віків!

Ви електронний мікроскоп у серці
І помаранч моєї революції,
Галактики непізнанної дверці
Та визрівших думок полюції!

Весняних гроз та бурь гучні куранти,
Ви мальви запашні та лоскітливий хвощ,
Ви благодать Вкраїнської Оранти
І в Небесах трансцендентальний дощ!