national students project

Актуальні теми!

Вислови свою думку

Афоризм «Дня»

  • Пошук

Заплітай у вітри свою душу

ПІБ чи псевдонім: Сашко Гриб
Вік: 25
Де живете: Київ
Де навчаєтесь чи працюєте: державний службовець
адреса: gribmund@rambler.ru
Три факти про вас:
Веселий
щирий
товариський

Поезія:
Стосовно причин

Це стосовно причин - їх давно вже ніхто не питає,
Це застиглих дощів непрокрапана ніжна глазур.
І у місяць хрущів я так звично тебе прогортаю,
Як знайомий альбом незавершених карикатур.

Павутинних стихій я розплутаю вузол квапливо
І собі заберу крихту вічності у пірамід.
Ця буденність для нас перетвориться завтра на диво,
Післязавтра від дива навряд чи залишиться слід.
___________________________________

Паралельні світи

Припікай почуття
Серед тисяч нервових закінчень
І заховуй свій світ
У провулках засніжених зим.
Уповільнюй життя -
Кожен день ніби тисячоріччя.
Щосекунди - політ,
Проживай, насолоджуйся ним!

Заримовані сни
Зачаровані небом світанки.
Вітражами застиг
Кожен дотик на шкірі твоїй.
На порозі весни,
Де вогнем розмальовані ранки,
Де тепло наче сніг,
Де на травах росинки із мрій.

Тільки тут, тільки ти.
Поруч вітер розпушує хмари,
А за обрієм час
Вже роздмухує полум"я дня.
Паралельні світи -
Наче кимось покинуті чари,
Хтось на небі не згас,
Як колись незгасатиму я.
___________________________________

Заплітай у вітри свою душу

Перестиглих зіниць неземне, ледь помітне тремтіння.
Зубожіла душа наче тінь, наче двері у ніч.
Ти впадеш горілиць щоб у небо вростати корінням,
Щоби стати секундою серед небесних сторіч.

Цей німий зорепад-передвісник чекає на осінь,
Щоб холодними грозами серце скорити собі.
І судомити кров. І по тілу розходитись потім,
Щоби бути тобою. Щоб осінню бути в тобі!

Заплітай у вітри свою душу, заплутуй стрічками!
У свій Всесвіт впусти наполохану зграю птахів.
Щоб крізь долю мою протягнутися сумом-роками
І повільними краплями в серце стікати з дахів...
___________________________________

Приходила Зима

Півпланети чужих. Від розлуки і до розлуки, -
Це знайомий маршрут для сердець міліардів, що ж...
Тільки б сила була, щоб стискати життя і руки,
Ну і ще парасолька, та це зрозуміло - дощ.

Я тебе не чекав, ти прийшла, як завжди, нежданна
Ти постукала в світ, я тобі відчинив вікно
І твоя заметіль, непідкорна і невблаганна,
Залетіла у дім. Я тебе не чекав давно.

Серед книг і полиць ти розсипала трохи снігу -
Навесні прибереш! - Посміхнулася мимохідь
- Не сумуй, я вже тут. Ти ж без мене не був щасливим?
- Ну а ти? - Це пусте... Я щаслива вже сім століть.

Сім століть до весни. Сім виснажливих довгих кроків.
Я тебе не чекав, але зиму вгадати - зась!
Ти покажеш мені де шукати одвічний спокій,
Але ти не збагнеш, що для тебе я просто згас.
________________________________

Місто-оберіг

Місто розриває
Ліхтарями небо.
Зони промислові,
сплетення доріг.
Ти пересуваєш
Обрії за себе,
Позапросторове
Місто-оберіг

Я перерахую
Кожне перехрестя,
Де могли б зустрітись
Серед автострад.
Зателефоную,
Номер майже стерся,
Щоб не помилитись-
Всі слова назад.

Всі вітри на волю,
Дихай біля мене
Повний місяць знову
Збуджує весну.
Ми шукали долю
і міняли сцени,
Відбирали мову,
Кольори зі сну.

Звісно, обирають
Кожного для себе:
Трохи ідеальних
Трохи диваків.
Я повитираю
Спогади про тебе,
Ти - моє останнє
Місто-оберіг.